Розділ 8: Планування власного розслідування

— Ось і ранок... — я подивилась у вікно, за яким збиралися темні хмари й завивав сильний вітер, хитаючи дерева зі сторони в сторону.

Сьогодні вже був четвер, а це означає, що від завтра ні Єна, ні «невідомий» не буде. З одного боку, це навіть добре, а з іншого — невідомо хто сидітиме зі мною і чи сидітиме взагалі. Ще й новина детектива про Ірні… Залишатися на самоті було трохи моторошно.

Як взагалі вони знайшли її? Чому саме зараз? Яким чином я була з нею пов'язана? І сон... За три дні кількість питань збільшилась у декілька разів, а спогади лише плутали мене. На додачу вчора я була занадто втомлена й не помітила, що Єн щось приховує.Точніше кажучи він був одним із тих, хто знав мій номер телефону й те, що я кудись зникала. Саме дивне, що Артуру він нічого не повідомив, виходить він привлідує якісь свої цілі? На додачу до цього він знав, що ми з Марком були зовсім не на сеансах, й знову таки зберіг цю тайну. Можливо, він якось пов’язаний з тим начебто «другом», який дає мені вказівки. Звісно, може бути все інакше але щось Єн неодмінно приховував.

Сам же Марк був не кращий за Єна. Говорив він неоднозначно та й поводився дивно. Не здивуюся, якщо він ніякий не психолог.  

«Спробувати написати..?» — подумала я про «невідомого», який хоча б щось міг підказати. Він точно знав багато. Хоча б про те, де я була усі ці два місяці. Якщо пощастить, він знатиме щось і про Ірні.

— Гірше я точно не зроблю, — мовила я до себе та взяла знайдений у підвалі телефон.

Ви: «Вітаю. У мене з'явилися деякі питання…
Перше, ти — це Єн? Чи, може, «Фантом»? 
Друге, чи ти знаєш, хто така Ірні? Я якось пов'язана з нею. Можливо, мене навіть не викрадали. Однак запитати більше ні в кого, адже вона мертва. Сподіваюсь, це не була та сама «приємна» новина від детектива..?
Ще хочу дізнатися, що я робила в підвалі? Якщо мене не викрадали, тоді я, мабуть, там ховалася? Та й узагалі: звідки ти дізнався, хто я для тебе? І коштовний камінь: це твоїх рук діло?
Якщо не нічого не відповіси, тоді поставлю під сумнів нашу домовленість, адже мені потрібні відповіді!»

Відклавши телефон біля себе, я взяла свій, на якому було на диво багацько сповіщень, а заряду, як на зло, залишалося шість відсотків. Швиденько під'єднавши телефон до зарядки біля ліжка, я почала читати повідомлення.

Перше було від Артура.

Артур: «Привіт, сонечко!
Хочу повідомити щодо Єна. Його не буде з п'ятниці й до понеділка. Знаю, як ти ставишся до сторонніх, однак я хвилююся за тебе. Тому хочу сказати, що сьогодні вранці приїдуть встановлювати камери в будинку й зовні. Відразу говорю, що їх не буде у твоїй та ванній кімнатах. Більшість висітиме на вулиці. Так я зможу завжди перевіряти, чи ти в безпеці та чи не потрібно буде шукати людей для твоєї охорони. Особливо після новини про Ірні. 
І... Важко це говорити, але на вихідних мене не буде. Потрібно з'їздити до Івано-Франківська. Проте в понеділок чи вівторок я повернусь. Це також одна з причин, чому я вирішив встановити камери. 
І щоб тобі було не так сумно, можеш запрошувати на вихідні друзів. Деякі написали мені й, напевне, тобі теж. Можливо, з ними ти згадаєш більше... 
Все, не буду тебе більше турбувати. 
Гарного дня!»

Цього разу я відреагувала спокійніше. Чомусь мені навіть сподобалась ця новина. Я зможу нарешті побути одна! Проте, з іншого боку, ми востаннє бачились позаминулої ночі та ще й посварилися.

«Ні, не можу так».

Я вирішила подзвонити Артуру. Тобто, татові.

— Так, Владо, щось трапилось? — схвильовано запитав Артур.

— Ні. Хотіла лише почути твій голос та попросити вибачення...

Запанувала ніякова пауза. Напевне, Артур очікував претензії щодо камер, а ніяк не вибачення.

— Он як... — сказав він уже спокійним голосом. — Усе гаразд, я теж був не правий. Не бери в голову. Головне, що ти в порядку.

— Впевнений? — про всяк випадок та з деякою підозрою перепитала я.

— Та все гаразд. Я зараз трішки занятий. Не проти пізніше поговорити? — голос Артура змінився на нейтральний, коли хтось покликав його, і весь мій настрій як рукою зняло.

— Не буду відволікати, — мовила я. Завершивши дзвінок, додала: — Краще б не дзвонила.

Щоб швиденько забути це, я відкрила наступне повідомлення. Воно було від Дани.

Дана: «Виба-а-а-ач!!! У мене на підробітці забрали телефон! Сподіваюся, з тобою все гаразд? І, звісно, можеш покладатися на мене! Лише скажи, що потрібно і я це зроблю! 
На рахунок Ірні... Ти про неї не розповідала, вибач».

— Вже хоча б щось, — мовила я, прочитавши, й відразу написала у відповідь:

Ви: «Привіт. Так, зі мною все гаразд. Учора втомилася та лягла раніше спати. Голова взагалі не хотіла думати. Хочу тебе відразу попросити перевірити деякі місця. Або дізнатися, де вони знаходяться».

Я сфотографувала знімки, що висіли у мене на стіні, та відправила їх Дані. На одному з них була зображена будівля і невідомий чоловік, який начебто був моїм крашем. Інші ж два будинки… Я навіть не впевнена, чи вони знаходяться у Львові, проте всі три разом висіли окремо від решти фотографій. Варто мені було надіслати повідомлення, як слідом надійшла відповідь:

Дана: «Приві-і-і-іт! Я так сумувала за тобою! Чекай, зараз зателефоную».

— Як завжди, — посміхнулась я та прийняла запит на відеодзвінок. — Привіт-привіт, — сказала я, побачивши дівчину на екрані.

— Ага, — енергійно кивнула Дана. Її волосся було заплетене в косичку, а на правій щоці красувалося намальоване фіолетове сердечко. — Як ти загалом?

— Це-е..? — показала я пальцем на свою щоку, а потім на неї.

— А! — відразу ж зрозуміла Дана. — Це ж ФРІ!

— ФРІ? — схилила я голову вбік.

— А, ну так... Фундація регіональних ініціатив або, якщо простіше, волонтерська організація. Ти мало цим цікавилась, вічно у своєму ДНД, — пробубнила вона, а після продовжила, як завжди: — А я нарешті подала заявку та стала кандидаткою! Ура! — поплескала Дана сама собі.