Розділ 9: Я неодмінно розкрию тебе світу!

— А-ха-ха-ах! Я не можу, — узявшись за живіт, засміявся Марк.

— Нічого смішного! — насупившись, я відвернулась від нього.

— Вибач, я мусив це зробити, — Марк встав на коліна переді мною.

— Вибач?! — вигукнула я.

Виявилося, коштовне каміння було несправжнім. Це були сувенірні копії, які продавалися в день аукціону, а після крадіжки набули значної популярності. Ось Марк і вирішив прикупити їх собі, щоб я, можливо, щось пригадала таким чином.

— Мені іноді здається… — розвернулася я до нього. — Ні, я весь час думаю, що Ви тут для розваги, а заради не мого лікування!

— Будь-яка розвага може стати ліками й іноді набагато кращими за усі сеанси світу, — він знизав плечима.

— Цікаве виправдання, я запам'ятаю. І встаньте вже, — я підійшла та потягнула його за плече вгору, проте він продовжував сидіти на колінах.

— А ти мене вибачиш? — Марк жалібно подивився на мене.

— Т... — я хотіла вже сказати «так», але на думку спала цікавіша відповідь. — Так, якщо дозволите мені виходити з дому.

— Гаразд, — погодився Марк та піднявся з колін.

— Е-е-е-е?! Так було можна? — я не могла повірити в почуте.

— Учора я перевірив твої медичні дані. Вони в порядку. І тобі вже набагато краще, аніж у перші два дні. Тим паче, тобі потрібно повертатися до навчання, а свіже повітря й прогулянки допоможуть швидше згадати все.

— А якщо я не хочу повертатись до навчання?

— Не повертайся, — спокійно відповів Марк, сівши назад в крісло. — Гаразд, продовжимо?

— Якщо тільки без нових фокусів.

— Звісно. Я, зрештою, психолог, а не фокусник, — підморгнув він мені.

Проте Марк і справді походив більше на фокусника, ніж на психолога, але говорити цього я не стала.

— Ось, випросив у детектива, — Марк поклав на стіл нові фото. — Роздивись. Можливо, щось пригадаєш, — мовив він й став чекати, доки я розгляну всі фото.

На першому був спалений дотла підвал. Ніяких спогадів чи почуттів він у мене не викликав. Друге фото — ліс. Точніше, тільки його частина, а далі…

«Це парк?»

— Не розумію, до чого ці всі фото? — запитала я, подивившись на світлину із зображенням невідомих гаражів.

— Теж не знаю, — знизав плечима Марк.  

— Га-а-а?! — я витріщилася на нього. Здається, в мене почало нервово сіпатися око. — Навіщо тоді було показувати їх мені?!

— Детектив попросив. Сказав, що хоче дещо перевірити, — спокійно, наче нічого особливого в цьому не було, відповів Марк.

— А Ви від кожного приймаєте подібні пропозиції?

Здавалося, що Марк щоразу насміхається наді мною. Вигадує усілякі жарти та дає їх мені під виглядом «лікування». Проте через це із ним було напрочуд весело проводити час.

— Ні, — зробив він ковток чаю та продовжив, — лише від тих, хто мене зацікавив.

— Зацікавив? — нахилила я голову в бік. — Як це?

— Ну... — Марк відклав чашку чаю подалі від себе. — Скажімо є люди, які приховують секрети, що змушують поводитися їх інакше. Детектив — хтось на кшталт цього. Тому й зацікавив мене.

— Тобто він використовує маску? — сама того не помітивши, я нахилилася ближче до Марка.

— Ні, маска — нецікава, — скривив він обличчя, — адже вона приховує лише обличчя, а звички та дрібні деталі не в змозі сховати.

— Тоді як?

— Хороше запитання, на яке важко дати відповідь, — зітхнувши, сказав Марк. Він не зводив погляду від моїх очей, а за дві секунди продовжив: — Візьмемо до прикладу «Фантома». Сама уяви, він чи вона прикидається іншою людиною, через що ніхто не може його спіймати. Навіть банально дізнатися справжній вигляд. Безумовно, це лише припущення, що лунають звідусіль, але все ж таки лунають. Як підтвердження — люди, які запевняють, що їх викрали і вони фізично не могли бути там, де їх бачили. Звісно, офіційних доказів немає, але в інтернеті — це завжди актуальна тема для обговорення.

—  Тобто детектив — це «Фантом»?

Я уявила, як детектив переодягається в жінку. Ту, що мала принести коштовне каміння на аукціон.

«Як же її…  Точно, Анна!» — згадала я потрібне ім'я. Так швидко, ніби завжди знала його.

— Ха, та ні, — посміхнувся він. — Йому до «Фантома», як до зірок, проте він робить плюс-мінус те саме. Прикидається іншою людиною, щоб не розкрити певну таємницю, доки не завершить своє завдання.

— Виходить, він не такий і майстерний, якщо Ви це помітили.

— Навпаки, — Марк опустив погляд, замислюючись про щось. — Він навмисно показав себе.

— Навіщо?

— Не впевнений, але маю припущення. Є три варіанти. Перший — дізнатися, чи буде певна людина вивідувати більше інформації. Він міг перевіряти, чи не почну я копати проти нього. Цей варіант я одразу відкинув.

— Чому? — запитала я.

— Сама спробуй знайти інформацію щодо правоохоронних органів. Її банально немає. А вистежувати його було б занадто необдумано та ризиковано. Виходить, він точно знав, що я не діятиму так. Видавати себе заради цього немає потреби.

— Можливо і так.

— Гаразд, продовжимо, — показав Марк два пальця. —  Другий варіант — відвернути увагу від себе або підставити когось. Такий прийом зазвичай застосовують, щоб для однієї людини здаватися інакшим, особливим, тоді як для решти усе виглядатиме як завжди, без змін.

— Знаю, — перебила я Марка. — Можна також підредагувати вже змінений образ під ту чи іншу ситуацію.

— Правильно, — кивнув Марк та зацікавлено на мене подивився. — Ти досить добре в цьому розбираєшся.

—А який третій варіант?

— Не поспішай, я ще про другий не договорив. Цей так само відпав, адже його зазвичай комбінують з іншими. До того ж з ним та ще морока. Для його втілення потрібно бути близьким із ціллю. Що стосується третього варіанту,  то це вбивство.

— Вбивство? — здивовано подивилась я на нього, щоб впевнитись, чи це він серйозно.

— Так, але не фізичне, а… — Марк узявся рукою за потилицю. — Щось на кшталт позбавлення здорового глузду. Коли поводяться при конкретній людині інакше, не так, як з усіма. Особливо, коли це відбувається не наодинці, а в соціумі так, щоб решта цього не помітили. Тоді навіть розкриття правди від цієї людини буде виглядати як жарт або обман.