Код життя

XIII Паскудство ночі 99 %

Колін забрав речі з її квартири не попередивши, мало того не прийшов на перший виступ після відпустки. Хлопець виправдовувався поганим самопочуттям, наплювавши на плани й думку колективу, який не мав віри до його слів. Містер Кларк був помітно роздратований, а Саймон не втрачав можливості покрутитися поруч з солістками. Одна Даяна світилася від щастя попри всі емоційні коливання та проблеми довкола. Дівчина люб’язно допомогла одягти Шарлотті нову сукню до виступу і навіть попросила вибачення за нестабільну поведінку перед усіма.

– Чого це ти така добренька сьогодні? – запитав Джим. – Закохалася?

– Це так помітно, Джимі? Дійсно, друзі, я закохана. Ох, це таке чудове почуття, коли нарешті проявляється взаємність.

– Спаси Господи того бідолаху, – зареготав бас-гітарист.

Компанія підхопила заразний сміх хлопця.

– Ми раді за тебе, – Шарлі щиро посміхалася, не вбачаючи в нещодавній їдкості Даяни глобального приводу для ненависті.

– Мей, ти пробач мені, що агресувала останнім часом. Знаєш, особисте життя зносить дах.

Чого-чого, а персональне вибачення перед новенькою стало справжнім дивом в очах присутніх.

– З усіма буває, Даяно. Я не тримаю зла.

– Подруги знову, Мей? – простягаючи руку.

– Залюбки.

Після закінчення роботи Шарлотта не поспішала додому, а залюбки затрималась разом з Крістофом та філіжанкою ароматної кави. Порожня квартира зимовою ніччю не краще місце для знову одинокої дівчини з важкими думками. Компанія молодого, цікавого у бесіді хлопця буквально рятувала від чергового приступу самопоїдання.

В студії залишилися лиш вони удвох і це нарешті дало змогу видихнути після напруженого концерту. Хлопець багато жартував, намагався з усіх сил розважити й розсмішити, але допустився жахливої помилки досить швидко перейшовши на особисту тему. Русло розмови ставало дедалі мілководнішим та неприємним для Шарлі. Згодом він прямолінійно запропонував зустрічатися, на що дівчина так само відверто повернула його на землю з марних надій.

Покинули вони клуб теж разом, але забувши сумочку солістка неохоче повернулася.

«Погана прикмета повертатися? Перевіримо забобон на собі, Мей. Що може ще трапитися? Здається паскудство цієї ночі вже на позначці дев’яносто дев’ять відсотків».

Тиша навколо переривалася сотнями галасливих думок. На душі добряче штормило, але ці коливання ніяк не відображувалися зовні на стомленому обличчі, яке останнім часом вона ніби ховала за пишною зачіскою. Всі емоції вдало блокувалися, засідаючи важкими, цементними цеглинами всередині.

Співачка мляво вже спустилася на перший поверх, відмітивши відсутність охорони, яка сперечалися про результати футбольного матчу десь на барі.

«Патрік би не одобрив».

 Залишалося кілька кроків до зимової ночі, як проблеми взялися звідки не чекали.

– Щось ти затрималася сьогодні. Вже йдеш? – напроти вибіг Саймон.

«Побий тебе грім, а ти чого досі тут?»

– Так я задрімала у студії, а зараз йду додому. Доброї ночі, Саймоне! – прямуючи до виходу.

– Шкода я не знав, що ти досі там. Невже залишиш мене нудьгувати на самоті?

«Як же ти мене дратуєш».

– Самотність це вибір кожного, – зображаючи холоднокровність дівчина зазирнула прямісінько в очі чоловікові, що зухвало перекрив шлях.

– Цілком згоден з тобою, люба. На все моя воля, – його липка, вольова тональність змусила її серце злякано заклякнути. – Та насправді я написав нову пісню і хотів лише почути твою думку.

– Ти пишеш пісні?

– Уяви собі, і ця для тебе, солодкоголосий янголе.

– Вибач та я дуже втомилася. Завтра, слово честі, зайду послухати.

Керуючий схопив її за руку і потяг до сходів, мовивши:

– Пошкодуй мене, я ж не засну. Серйозно, Мей, лише кілька хвилин і я відвезу тебе додому.

– П'ять хвилин, і я додому їду сама, – буркнула оглядаючись на порожній пост охорони.

– Домовилися, люба, без проблем.

– Саймоне, не треба мене тягти, я сама дійду. І давай без цього «люба»!

– Як скажеш, солоденька, – підморгнув.

Шарлотта побоювалася хтивого керуючого, але поряд не було нікого, хто міг би дати йому справжню відсіч. Саймон мав над нею незриму силу, яка блокувала і паралізувала волю. Щось на кшталт страху перед небезпечною твариною, яка приязно махає хвостом, підбираючись дедалі ближче. Незрозуміло, що від неї чекати, але бігти стрімголов, означає спровокувати напад.

В кабінеті несамовито пахло його парфумом, та сигарами. Керуючий галантно простяг листок з рукописом, спритно допоміг зняти верхній одяг й зупинився за її спиною, дихаючи у самісіньку потилицю. Дівоче тіло безцеремонно обійняли лапи жару й вона відійшла на безпечну відстань, розвернувшись обличчям до «хижака».

– Як тобі, Мей?

– Знаєш, загалом непогано. Але я зробила б текст трохи м'якшим.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше