Код життя

XVI Не хочу нічого чути

Обіцянку відпочити довелося виконати з волі випадку. Після від’їзду Бонса Шарлотту зазнобило. Як за підвищеної температури її то трясло від пронизливого холоду й ломоти у м’язах, то різко кидало в жар. Хоча термометр раз у раз розвіював теорію застуди. Тіло ніби чуже не слухалося вказівок мозку, який у туманній хмарі складав уривки слів, картинок та подій за великий проміжок життя. Незрима стіна лягла на неї, втискаючи тонами думок у ліжко, та позбавляючи можливості навіть дихати на повні груди. Забуття накрило темною матерією сну, не попередивши про свої наміри.

Доволі пізно ввечері її розбудив гучний стукіт у вхідні двері.

«Хто так настирно грюкає, та ще й так голосно? Псих ненормальний!» – бурмотіла подумки дівчина, плентаючись до причини різкого пробудження.

Шарлі не подивившись хто прийшов відчинила двері, і затамувавши погляд враз позбулася будь-яких натяків на сон, чи втому. Розсічена брова та добряче розбита губа, зчесані до крові руки й розпатлане брудне волосся. Таким Колін стояв на порозі, широко посміхаючись.

– Крихітко, ти відчинила, – радісно мовив він і не дочікуючись запрошення зайшов у квартиру.

– Я не запрошувала тебе у свій дім, – вона злилася, і лише це несамовите почуття, виплекане болем зради, тримало її на ногах й давало сили не розплакатися перед зрадником.

– Не кажи так. Я сумував за тобою, – спроба торкнутися її плеча була марною, дівчина грубо відсмикнулася. – Благаю вислухай мене, я не можу без тебе. Повертайся до нас. Патрік звільнив Саймона, ти будеш у безпеці, під моїм крилом.

– Вже там була, не хочу. Бери під свої крила Даяну, вона не проти.

Щось недобре пробігло у його погляді.

– Я довів свою відданість, відстоявши твою честь. Я мав серйозну чоловічу розмову з тим виродком, тепер явно матиму через те неприємності. А ти так зі мною?

– Я не просила тебе, нічого відстоювати, Доноване.

– Він хотів зґвалтувати мою дівчину, я мав промовчати, вдати що нічого не трапилося?

– З твоєю дівчиною нічого і не трапилося. По-моєму, Даяна в безпеці.

– Не хочу нічого чути! Не хочу нічого чути! Ти моя єдина. Ти моя, бейбі, лише моя, – масна неоднозначна посмішка потягла кінчики його губ у гору, викривляючи зазвичай привабливе обличчя у жахливу гримасу.

Його, на перший погляд, звичайні слова зізнання вимовлялися з такою інтонацією, що холодна рука паніки мала повноваження міцно обійняти Шарлотту. У дівочу душу закралося недобре передчуття і мобільний телефон з номерами на екстреному наборі став єдиним рятівним колом. Заховавши руки за спину, та стишивши звук динаміка на повну, вона подумки молилася, щоб хтось випадково набраний узяв слухавку.

– Коліне, нам немає про що говорити, – голосно відповіла після чого почула легке вібро у руках: – «Алілуя, хтось підняв слухавку». Ти увірвався серед ночі у мій дім і я хочу, щоб ти покинув його. Доноване, прошу тебе йди додому.

– Боже, як у квартирі пахне тобою, – прошепотів глибоко вдихаючи повітря. Очі вмить стали скляними і на лобі поблискувала роса. – Прости мені ту інтрижку з Даяною. Я не знаю, що на мене найшло. В нас з нею нічого серйозного, тільки секс.

Повільне наближення Коліна й непритаманна йому котяча грація, змусили тіло Шарлі неприємно напружитися в передчутті небезпеки.

– Коліне, не треба нічого пояснювати. Мені байдуже, що там між вами. Не гай дарма часу, йди собі.

– Це був лише секс, бейбі. Не більше фізичної взаємодії.

– Але й не менше.

– Я ж люблю тебе. Душею я весь твій, – знову ступаючи назустріч.

– А я тебе, ні. Благаю, облиш мене в спокої. Все скінчено.

– Що? Не любиш? – на обличчі зрадника з'явився один з відтінків люті. – Ти брешеш!

Багряні плями густо покрили його обличчя й руки, в той час, як по її шкірі побігли гігантські мурашки паніки, скручуючи шлунок.

– Не можу і не хочу зараз розмовляти, Доноване. Вимітайся з моєї квартири, – говорила чим гучніше.

– Я вмираю без тебе, Шарлі, – без того закривавлена рука гучно врізалася у стіну, залишивши кривавий слід. Від такого дійства дівчина підстрибнула на місті, горло стискалося з такою силою, що дихати довелося крізь жахливий біль. А от власник певне зламаної кінцівки геть не зморщив ніс.

– Забудь мене. Ми разом не будемо ніколи.

Міцні, німі обійми хлопця ударили в ніс запахом бруду, поту й крові. Перед очима постав Саймон, його бридкі цілунки й безцеремонні руки. Струсивши липкі спогади Шарлотті вистачило сили відштовхнути Коліна з гортанним криком:

– Не чіпай мене!

Задоволена посмішка хлопця наганяла відвертий жах:

– Я знаю, що ти, як усі хороші дівчатка мріяла по щось нетрадиційне. Давай прямо тут, на підлозі?  

Він знов накинувся на неї, мов голодний вовк на беззахисну вівцю, цілуючи та даючи рукам волю.

– Відпусти мене!

– Скажи, що любиш мене! Скажи, що ти лише моя.

– Ні!

Замахнувшись на дівчину, удар соліста зупинило власне самопочуття. Рука судомно затряслася, й він витріщивши очі глибоко вдихнув. Колін осікся і відійшов від об’єкта бажання.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше