XX Перший…

«Перший робочий день. Перший робочий день. Перший… Блін, Шарлотто, візьми себе у руки. Ти йдеш на роботу, а не на розстріл. Поруч Дебора, вона підстрахує від дурниць та усього навчить. А Бонс… Бонс всього мій керівник, людина в якої я працюю. Не монстер, не інопланетянин, звичайний, дивакуватий чоловік. До того дуже гарний і, в принципі, приємний у спілкуванні, коли не дивиться так… А як він дивиться, власне? Що то за емоції?»

Адреналін гучно вистукував у вухах тривожні мотиви, а безсонну ніч з повторним сном про сад сеньйора Де Ангело, старанно приховав не один косметичний засіб. Цього разу у її сновидінні була присутня смаглява дівчина, яка з цікавістю спостерігала за екскурсією з вікна на другому поверсі будинку. Хто вона й чому увага сфокусувалася саме на цьому моменті не мало великого значення в цей тривожний ранок.

Думки переповнювали Шарлі усю дорогу, аж до самого порогу «Bones plus», де її мов холодною водою окропив ступор і внутрішня тиша.

Вона зловила своє відображення на дверях ліфта, звідки на неї дивилася мало знайома молода жінка з новою зачіскою. Рішення попрощатися з довжиною та шовковими хвилями до поясу далося важко. Але те було необхідністю. перш за все, для самої їх власниці. Шарлотта так хотіла спробувати жити заново, що на наступний день після підписання договору з «Bones plus» відвідала перукарню, підстригши каскад трохи нижче лінії плечей. Тепер вона виглядала інакше і почувала себе не як раніше.

Вся важкість прожитого, забутого й пізнаного минулого в одну мить, мов відпала. Тепер вона не солістка клубу, де її зрадили друзі та коханий, не новенька у Нью-Йорку, не дівчина з амнезією, що втратила нареченого, не донечка-розумничка, яка в усьому допоможе та зрозуміє. Зараз вона, це лише вона. Шарлотта Мей, яка хоче стати частиною професійної команди холдингу та готова на все, щоб стати хорошим спеціалістом. Тепер є лише вона в кожному наступному моменті, який назавжди піде у минуле, залишивши по собі лиш відбиток досвіду.

«Минуле в минулому. Тепер я, це лише я. Я та якою стала, якою буду сьогодні й завтра, не озираючись на минуле, чи минулу себе. Байдуже, що було колись, є лише тепер і майбутнє».

Темно-синя офісна сукня, спеціально куплена для роботи, ідеально відтіняла колір її волосся, й навіювала правильні думки та настрій. Ліфт швидко привіз її на потрібний поверх, але до лап не потрібної людини.

– О, Шарлотто, доброго ранку! – перше, що почула дівчина ступивши кілька кроків в бік свого кабінету.

Перед нею стояла у розкішному світлому костюмі та сама дівчина з бейджем «Сюзанна», яка ще минулого разу залишила по собі малоприємні відчуття, хоч цей раз вона імітувала усмішку певно найщирішу серед фальшивих, яка була в її арсеналі.

– Доброго ранку!

– З першим  робочим днем. Рада вітати тебе у нашій команді. Будемо знайомі ближче. Я Сюзанна Стегер, головний спеціаліст із сектору зв'язку з громадськістю. Він відповідає за співпрацю із засобами масової інформації.

– Дуже приємно і дякую! - сказала Шарлотта, неохоче простягаючи руку для потиску.

– Сподіваюся, ми спрацюємось, нам часто доведеться перетинатися, –  демонструючи сліпучо білу посмішку, солодко сказала брюнетка.

– І я на це сподіваюся.

«Гірше пролитої вранішньої кави, їй Богу. З почином, Шарлі».

– Якщо хочеш, я допоможу тобі освоїтися.

– Ні, дякую, Дебора буде моїм наставником.

– Так вирішив містер Бонс, - додала сама Дебора, вийшовши з кабінету на голоси колег. Сьогодні вона приїхала на роботу раніше звичайного, щоб підготуватися до навчання новенької

– Ой, я тебе і не помітила, коли проходила повз відчинені двері. Привіт, Деб. Ну, якщо так вирішив сам Бонс, я не проти, – зміїний тон Сюзанни не зміг довго ховатися за ввічливістю.

– Я давно казала, що зір тебе підводить.

– Або рятує від небажаної картини, – посмішка від якої хотілося вимити обличчя й руки, дарована співрозмовницям, була візитною карткою карколомної красуні. Сюзанна завжди вважала себе мало не правою рукою Бонса, при тому й поводила себе відповідно. – Шарлотто, гадаю нам варто пообідати разом. Познайомимося ближче.

– Вона вже обідає зі мною, - заперечила Дебора, ставши впритул до наполегливої колеги.

– Я не в тебе питаю. Ти може і її наставник, але не можеш прив’язати дівчину до себе.

– Ми подруги, тому обідатимемо разом.

– Може вона обиратиме сама, Домінго?

Нервово моргаючи Шарлотта спостерігала за словесною суперечкою дівчат, не помітивши четвертого мовчазного учасника цієї «милої» бесіди.

– Прошу пробачення, леді, але сьогодні мій чудовий помічник пообідає зі мною, – з нетиповою розважливою усмішкою промовив Ерік, спершись за їх спинами на ресепшн.

«Чорт, що ж за ранок такий. Тільки його сюди не вистачало».

– Доброго ранку, містере Бонс! – привіталися одноголосно Дебора та Шарлотта.

– Доброго ранку, Еріку! - дивлячись прямо в очі босу, ​​привіталася Сюзанна, поправляючи піджак костюма.

– Шарлотто, ти не проти пообідати з босом? – посміхаючись промовив Бонс.