XXI

– Шарлотто!?

– Донован? Якого чорта?

«От чому, чому це саме він? Нащо мені ці випробування та зраночку раніше?»

– Я... Я так радий тебе бачити.

– Ти дивишся, куди йдеш? Хоч не сильно забився?

До пари підбіг Раян, панічно зиркаючи на кінцівки збитого хлопця, обличчя якого осяяла усмішка, а погляд повністю був прикутий до Шарлі. Водій зрозумів, що швидше за все вони знайомі, й трохи внутрішньо засвоївся, запитуючи:

– Містере, з Вами все гаразд?

– Гаразд, але ти міг би їздити обережніше.

– Коліне, ти теж міг би не вибігати під колеса. Тут порушення з твого боку, що на тебе найшло?

– Я вибачаюсь, – продовжив Раян, – і можу запропонувати…

– Нічого не варто пропонувати. Руки, ноги цілі, перехід у цій зоні заборонено, не панькайся з ним. Підвестися можеш, жертва?

–  Яка ти стала різка, це щось новеньке. Так, можу. Мені пощастило зустріти тебе, я стільки хочу сказати.

– Не можу розділити твою радість. Підводься вже.

Раян намірився допомогти хлопцеві підвестися, але той у притаманній для себе зверхній манері відмовився.

– Раяне, зачекай, будь ласка, в машині, – дівчина привітно посміхнулася розгубленому водієві.

«Ну ось, зіпсовано не лише мій день».

– Шарлі, я переїжджаю у нашу квартиру.

– То більше не наша квартира і навіть не моя.

– Може варто подумати над цим питанням? Нам же було так добре разом.

– Облиш цю зарання провальну тему. Нас більше немає. Я запізнююсь на роботу, тому вибач, але маю їхати.

«Не дивись так, прошу. Мені важко далася твоя зрада. Не хочу, не хочу й згадувати усе, не впускатиму в спогади той біль та бруд».

– З ним? Ти поспішаєш з цим намарафечиним?

– Це водій, Коліне. Тебе не повинно турбувати з ким я їду і куди.

– Я переживаю за тебе, мила. Що тут поганого?

«Коли спав з Даяною, теж про мене турбувався?»

– Можеш більше не переживати, я про себе добре піклуюсь.

– Нова зачіска дуже тобі пасує і цей діловий стиль. Не міг ніколи подумати, що жінка може так сексуально виглядати у подібному одязі.

– Коліне! – позаду почувся голос Ліама. – Шарлі?

– Привіт, Лі! – зраділа дівчина, обіймаючи хлопця. – Рада тебе бачити.

«Як добре, що ти тут. Хоч легше буде здихатися Коліна».

Відразу нахлинули спогади з присмаком меланхолії. Усмішка на її обличчі щира і сумна, квітнула усіма барвами втраченого минулого.

– Навзаєм, Мей. Ти так змінилася, стала такою діловитою. Тобі дуже личить новий стиль. Твоя тачка?

– Робоча. Але вірю і собі колись таку куплю, – засміялася дівчина.

– Ти цілеспрямована леді, обов’язково купиш.

– Міс Мей, ми запізнимося, – втрутився Раян, відчинивши пасажирське вікно.

– Що ж біжи, коли міс Мей уже кличуть, - Ліам ще раз обійняв колишню колегу. – Приходь до нас. Ти ж не чужа. Не варто нас тепер цуратися, команда сумує за тобою.

– Дякую Лі, я теж за вами усіма сумую. Передавай хлопцям великий привіт. Я обов’язково якось зайду на виступ, та не тепер. Мені потрібен час, щоб відійти від того що сталося і того що зараз відбувається. Нова посада, купа обов’язків, ти й сам розумієш, не час відпочинку.

– Розумію.

– Шарлі, благаю, прийди на ці вихідні, – тихо мовив соліст.

– Коліне, тобі теж потрібен час. Насамперед він тобі й потрібен.

– Мила, я...

– Коліне, нічого неможливо повернути. До зустрічі, хлопці. Я обов'язково зайду в гості, коли прийде час.

Вона швидко побігла до машини.

«Нащо він вибіг на дорогу? Чорт! Чорт! Чорт! Мені не можна думати про нього. Не можна розклеюватися. Я перегорнула цю сторінку, порвала, викинула. Боже, зітри його з мого серця і думок. Зітри цей біль».