Код життя

Не отруйна! "Надіюсь на це"

– Так, зелена папка, фіолетову непотрібно, газета, каталог. Понесли! – розмовляла у голос з собою Шарлотта, розносячи все по кабінету боса. – Залишилася випічка та кава. Блін, я боюся її робити.

– Нема чого боятися! – Ерік застав дівчину зненацька. Від несподіванки вона мало не перевернула квітку на тумбі. – Обережніше! – злегка усміхнувся, оглядаючи помічницю.

– Вибачте, містере Бонс! – відповіла переводячи дух. – Ви мене трохи налякали.

– Вибач за це і доброго ранку, Шарлотто!

– Доброго ранку! Ви раніше, ніж говорила Дебора, я не встигла приготувати каву, – поправляючи світлий жакет.

– Каву неси завжди з дев'ятої, не залежно від моєї наявності в кабінеті раніше. Перечитай правила, які ти підписала.

Чоловік наблизився впритул, завівши руку за спину дівчини, мов намагаючись обійняти її. Та затамувала подих і розгублено розглядала обличчя, де чортовинка весело ховалася за непорушністю емоцій.

– Квітку треба відвинути до стінки, бо ще впаде, – прошепотів Бонс, з різким звуком протягши вазон по поверхні, та забираючи руки в кишені жакета. Тонкий ванільний аромат, наповнив простір.

– Зрозуміло, - глибоко дихала, кліпаючи очиськами.

Мовчання розрізало простір. Під невизначеним поглядом бездоганного з вигляду чоловіка Шарлі розгублено посміхнувшись вийшла, щоб приборкати своє серцебиття, та зніяковілість.

«Що це було? Я думала і він туди ж. Добре, що ні. Але ці його ігри, він мене з розуму зводить своїми вихватками. Що сьогодні за ранок то такий?».

Дебори чомусь досі не було й настав час приборкати страшного звіра, з яким треба потоваришувати, кавову машину.

«Скільки варити? Як подавати? Зберися, ганчірко! Дебора ж усе вчора розповідала, де твої мізки?» – лаялася на себе дівчина.

Несподівано підлога провалилася, зір майже зник, важкі руки не слухаючись розуму готували ванільний напій, далеко відхиляючись від рецепта подруги. Неусвідомлення дії припинилося, коли кава вже стояла навпроти керівника, що здивовано дивився на асистента.

– Дуже смачно пахне, дякую. Ти добре почуваєшся?

– Е-е-е, так, мені добре. Тобто мені не зле, все гаразд, містере Бонс.

«Кава? Щоб мені провалитися, що я там набовтала?»

– Містере Бонс, я гадаю, мені краще переробити Ваш напій, – потягнувшись за філіжанкою.

– Ну, ні! Каву з таким ароматом я повинен спробувати, хай там що. Ти ж її не отруїла?

Бонс обережно відпив гарячого напою, закрив очі, мовчки посміхнувся, і ще раз відпив.

– Ні-ні, вона не отруйна! «Надіюсь на це». Вибачте, я не запам'ятала, як це робить Дебора, тому зробила по-своєму.

– І дуже добре зробила. Шарлотто, це просто божественне задоволення у рідкому вигляді.

– Серйозно?

– Він особливий, як ти, – їхні очі зустрілися. – Дякую за особливу каву, тепер готуєш лише так.

«Пам’ятати б як я її готувала».

– На здоров'я. Рада, що Вам смакує, – відриваючи погляд важко, мов шматок паперу від клейкої стрічки. – Я можу йти?

– Так, Шарлотто. Я радий, що узяв тебе в помічники. Не дивлячись на твою неуважність. Щоб ти знала, я ненавиджу вишневий джем. Але хвалю твою далекозорість. Ванільні тістечка я з’їм залюбки.

У кабінеті на неї чекала Дебора, відкрита пошта з непочатим краєм листів та похапцем записана рецептура кави на звичайній паперовій серветці.

«Що це за дивина зі мною діється? Я геть не пам’ятаю такого рецепта, ще й з попереднім запарюванням ванілі й кокосу».

Дзвінок від шефа:

– Так, містере Бонс!

– Скасуй на п'ятницю всі зустрічі, починаючи з обіду, – голос іскрами металу зовсім різнився від того, що вона чула зранку. – Забери з хімчистки мій смокінг, коли буде час. І зайди до мене, негайно! – поклав слухавку.

– Червона папка?

– Так, Шарлі і добре б до обіду забрати смокінг, – примітила подруга усміхаючись. – Раян тобі в поміч. А зараз біжи до Бонса.

За хвилину Шарлотта вже стояла перед керівником.

– Сідай-но й не дивись на мене такими телячими очима. Сварити не буду, поки немає за що, – чоловік владно вказав на вільне крісло. – На п'ятницю мені потрібно замовити столик у ресторані Дебуа, на двадцять осіб. До нас приїдуть друзі з Китаю.

– Добре! – цього разу дівчина все записувала до сірого блокноту.

– Меню має бути легким, але ситним. Більше овочів. З напоїв лише фреш та гарне біле вино. Адміністратор постійно контактує з нами, скажеш вимоги, він грамотно складе меню. Хай вишле його на електронну пошту. Ознайомишся і скажеш свою думку. Також не забудься про смокінг. У п'ятницю поїдеш зустрічати гостей разом зі Стегер.

– Зрозуміла! – не відриваючись від записування, відповіла помічник.

«З цією змією тільки гостей зустрічати».

– Наступного вівторка конференція, тематику та матеріал я надіслав тобі поштою. Підготуй все необхідне. Дебора тобі допоможе. Поки все, можеш іти!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше