Кохана для альфи Північної Гори

Прийом

***

 

Через місяць після останніх подій у кожну стаю прийшов лист-запрошення на прийом у Північній Горі. Звичайно, представники роду Каллістер не отримали листа, а от їхні земляки на сусідніх територіях отримали та передали листівку.

Ейлер розуміла, що вона з братами були альфами своєї стаї, але ніхто поза межами території їх не знав. Вони разом вирішили, що представлять Зачаровані Землі Ейлер та Алекс. Заради ж їхньої безпеки будуть двоє охоронців, найкращих воїнів…

Ніхто з них ще не знав як на них відреагують присутні на прийомі. Усім перевертням, що мали представляти стаю, довелося зняти прикраси, які маскують запахи…

 

***
 

Аргорд уже місяць побивався та намагався прояснити для себе хто та Незнайомка… Жодного сліду не залишили її викрадачі. Усе, що він зміг дізнатися від Роуз це: «Від них віяло владою. Альфи. Я не могла противитися… не змогла опиратися наказу…».

Жовтоокий вовк навіть не здогадується, що його як і на решту, на святі на честь Рівнодення.

 

***

Святково прибрана зала…. Місяць-молодик тихенько заглядає у вікно, ніби намагається когось знайти… Тусклі вогники свічок тріпочуть від кожного поруху... Колони кидають довгі тіні… Концертмейстер оголошує запрошених… Урочиста церемонія почалася…

-Аргорд Вуландс, хазяїн Північних Земель, влаштував чудове свято! Подякуймо йому! – серед натовпу покотилося ехо слів подяки. Аргорд не слухав їх. Він відверто нудився. Ще б пак! Тридцять років уже він топче ряст, і п’ятнадцять з них свідомо святкує Рівнодення.

-Джейкоб і Амелі Расс, хазяїни Східних угідь… - раптом до приміщення входять четверо перевертнів. Один з них простягає запрошення. – А… а… - концертмейстер здивовано витріщився на запрошення, швидко витягнув хустинку та протер нею уже давно облисілу голову, - Ейлер та Александр Каллістери, володарі Зачарованих Земель!

Гості пройшли в центр залу. Інші перевертні злякано відсахувалися. Музики перестали грати. Усі присутні завмерли в німому здивуванні. Несподівані відвідувачі продовжували впевнено рухатися до центру залу. Тиша була неймовірна, при тому, що на святі знаходилося із сотню гостей. Владні кроки відлунювалися так, що здавалося, ніби двійники вищезгаданих непомітно ходили поряд.

Аргорд не міг повірити… Ще до того, як увійшли незнайомці, він відчув солодкуватий аромат своєї пари…

Тим часом четвірка зупинилася в центрі. Гості зняли каптури. Увесь люд здивовано відсахнувся, коли побачив обличчя незнайомців. Чоловіча частина захоплено дивилася на юну чарівницю зі грацією пави, а жіноча – на світловолосого красеня з рисами дракона…

Увагу присутніх привернули герби на плащах несподіваних відвідувачів: Гордий грифон із золотим лавровим вінком, символом перемоги.

Прийом розпочався… Урочиста частина почалася з подяк Аргорду  за запрошення та теплу зустріч. Жовтоокий красень не слухав нікого, нічиї привітання та поздоровлення, лише автоматично відповідав завченими фразами. Усю його увагу привернула витончена фігура у червоній, сукні… Дівчина кружляла у танці з біловолосим супутником і заливисто сміялася, коли той щось шепотів їй на вухо. Аргорд відчув як його огортає злість, руки зжимаються у кулаки, а бокал з янтарним вином, ніби злякано, дзенькає. Саме звук тріску скла і допоміг вовку обговтатися.

 

***

 

П’янкий аромат страху та здивування знову й знову крутить голову Ейлер. Вона зовсім незвикла до цих відчуттів. Удома її ніхто не боявся, її любили та леліяли із самого дитинства. Вона не знала такого поняття як «еліта» та «стан», які були присутні у вихованні усіх присутніх на святкуванні. Звичайно, Ейлер розуміла, так званий, принцип зверхності, але не знаходила аналогів у своїй стаї. Вона з дитинства спостерігала за відносинами між членами Зачарованих земель. Усім її знайомим були властиві повага до старших, розуміння молодших. Не було того зверхнього ставлення та поглядів «я кращий тебе, ти займаєш нижче положення – поклоняйся мені». Тому зараз їй було дивно знаходитися серед натовпу, де члени Ради поводяться так, ніби вони тут володарі. Це виглядало так смішно… Саме тому Ейлер раз-у-раз заливисто сміялася, щиро усміхалася, коли Алекс шепотів їй: «Поглянь на ту парочку… ніби клишоногі ведмеді… А он той… з таким поважним виглядом ходить… нагадує напищеного індика… Як гадаєш?»

Ейлер кружляла у танці з братом. Кожного разу, як змінювався танець, вона переконувалася, що її велика сім’я – уся величезна зграя – дійсно вміє влаштовувати бали та веселитися, не те що ці «дилетанти», які називають себе поважними перевертнями.

Музики вже перестали грати… Гості зібралися слухати промови альф… Ейлер нудилася і раз-у-раз поринала думками додому. Ді, її подруга, по сумісництву племінниця, погодилася «транслювати» ментально свято, яке проходило в стаї. У них якраз церемонія тільки починалася: можливо Ейлер з Алексом ще встигнуть повернутися до того часу.

Промайнули півгодини швидко. Черга проголошувати промову дійшла до Ейлер з Алексом.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше