Кохання без кінця

Глава ІІІ

- Сонечко, прокидайся, пора збиратися в школу,- лагідно промовила мама.

Сьома година ранку: починає вставати сонце, квіти розкривають свої пелюстки, пробуджуються бджоли, ще немає такої спеки, а навпаки прохолода з лагідним, практично невідчутним, вітерцем. Анастасія обожнювала літні ранки, щоправда прокидатися від крепкого снодійного завжди є важкою справою. 

- Я поклала речі, які ти маєш вдягнути на стільчик. Давай швиденько.

Дівчинка одягнула шкільний темно- синій сарафан, а під низ таку ж блузку з коротким рукавом, ну і звичайно легенькі капронові колготки. Вона йшла у шкільний літній табір. 
Хоча це поза навчанням, але форму змушували носити. 
В школі ставилися до всього дуже суворо та прискіпливо. Тут вивчали з першого класу німецьку мову, а з п'ятого англійську. Лише на це в навчанні вчителі звертали увагу.

На кухні вже чекав сніданок. Як зазвичай- гарячі бутерброди( їх так називають ця родина). Просто вони розігріті в мікрохвильовці, через це стають гарячі, звідси й пішла назва. До складу бутербродів входить традиційно ковбаса, сир, масло і хліб. Дуже поживна смакота. До цього всього  додається чай, переважно чорний.

Після сніданку Елізабет заплела доньці дві франузькі косички. Вона дуже любила заплітати свою дитину і робити незвичні гарні зачіски. Однокласники дівчинки часто хибно думали, що її мати працює парехмахером. Навіть на деякі шкільні свята жінку просили заплести інших дівчаток, до яких не змогли по деяких причинах прийти батьки.
Однак Ліз казала, що їй просто лестять цим. Вона ніколи не признавала, що в її роботах є щось унікальне. Адже, на її думку, втілювати в життя власними руками різноманітні зачіски з інтернетних картинок, може навчитися кожен, кому не лінь.
На цьому її таланти не закінчуються. Вона обожнює також в'язати, вишивати( і хрестиком, і бісером), шити, випікати, готувати їсти, ніби немає такого, щоб не вміла чи не змогла б зробити. Одним словом- багатогранна особистість. 

- Дивися, сюди я покладу тобі перекус, але, на всяк випадок, якщо забудеш, я в середині рюкзака залишу записку,- показала мама.
- Мг,- відповіла та, проковтуючи шматок бутерброда.

Анастасію завжди всюди заводили батьки і забирали теж. В їхній родині існувало багато правил, одне з яких- самій нікуди не ходити. 

Все полягає в тому, що вона забуває деякі події, які не надто для неї важливі. Одні батьки знають причину, чому так трапляється, але вони про це мовчать. Навіщо ворушити минуле? Через це їй не можна гуляти самій, а також мати друзів, бо вони бояться, що інші діти можуть травмувати її психіку. 

На подвір'ї школи бігало багато дітей. У цьому таборі різні класи поєднувалися в один. Тобто існує три групи. Перша- початківці. Сюди належать школярі з першого по четвертий клас. Друга- середні. Тут буде Анастія, так як у цю групу беруть дітей з п'ятого по сьомий клас, а вона перейшла в шостий. І остання- вищі. З восьмого по одинадцятий. Коли дітей розподілили, їхні ватажки зібрали в різних місцях свої групи і почали розповідати перші настанови. Багато говорили, а суті мало. Ватажком другої групи стала Алла Іванівна. Прізвище дівчинка не запам'ятала, якесь занадто важке. Точно знала, що якось з грузовиком пов'язано чи то Гузовська, чи то Грузовська. 
По школі поширилися одразу чутки, як цим дітям не пощастило. Як вчитель, старшокласники казали, що вона жахлива, але, як людина більш-менш нормальна, правда з своїми чудернацькими "заскоками". Любить поскандалити, зробити "з мухи слона".

Після довжилезної промови, що тут ніхто бити нікого не буде, підвищувати голос теж, діти будуть щодня повертатися живі та здорові, батькам дали час попрощатися.

- Настю, пообіцяй нам дещо,- промовив тато і продовжив: Ти не будеш ні з ким тут спілкуватися. Добре? Знаю, що, можливо, є й справді хороші діти, але тобі не потрібно мати друзів. І головне НІКУДИ НЕ ЙТИ З ТАБОРУ, ДОПОКИ МИ НЕ ПРИЙДЕМО!
- Добре,- трохи розчаровано промовила дівчинка.

Після цього почалося найцікавіше. Відбувалися якісь конкурси, квести, ігри-доганялки, ігри-хованки. До обіду всі вже добре вимоталися і були страшено голодними. Алла Іванівна зібрала усіх знову і повідомила, що через тридцять хвилин, тобто о 13:00, вона буде чекати на учнів в столовій їдальні, а зараз "ви вільні, як птахи і можете відправитися у власний політ куди-інде". 
 

Ніхто в цей період  не слідкував за дітьми. Вони могли вийти за межі школи, піти в магазин, наїстися сухариків. Нікого не хвилювало, що з кимось може статися нещасний випадок. Наприклад, потрапити під машину, отруїтися, потрапити в бійку. 

Анастасія, на щастя,  не з тих дітей, які шукають пригоди на свою голову. Вона просто сиділа на лавочці, недалеко від столової, і дивилася на небо. Їй подобалося спостерігати за швидким, інколи повільним рухом хмаринок, а, коли небо було чисто блакитне, вона дивувалася його безмежності та яскравості. Годиннами Настя могла дивитися на захід сонців. Найгарніший цей період бував літом та взимку. Тоді небо набуває таких переливчастих колірів. 

Дівчинка намагалася дотримуватися обіцянки, яку дала батькам про те, що не буде спілкуватися в таборі з іншими школярами, і все було б добре, якби через деякілька хвилин до неї дехто не вчепився.

- Ей, там, привіт! Ти чого одна сидиш? З якого ти класу? Як тебе звати?

До неї підсів хлопчик. Він мав зелені, чомусь їй здалося, добрі очі. Лице його було червоним, як в помідора, від тіла пашіло жарким теплом, а волосся було скуйовдженим, стерчало в різні боки. По рисам обличчя було видно, що він трохи старший. Анастасія просто запитально дивилася на нього. 

- Ти що забула, як говорити?- він розплився в яскравій усмішці.- Можу навчити. Це дуже просто.

Дівчинка сама не помітила, як посміхнулася у відповідь.

- О! То ти вмієш посміхатися, нічого собі. Ну, значить почну я з себе. Мене звати Ярослав. Я з восьмого класу.

Хлопець чекав, мабуть, коли привітається з ним Анастасія, але та сиділа мовчки і тому він запитав:

- А котра зараз годинна? В мене телефон сів.
- 12:59
- О, ні. Погано, дуже погано. Ми зараз запізнемося, побігли швидше,- поспіхом звертається він до школярки. 
- Куди?
- Як "куди"? Тож на обід. Алла Іванівна казала.
- Мене тоді, напевно, не було в той момент. Я не пам'ятаю, щоб вона про це говорила.
- Ти що? Вона всіх нас збирала. Ти точно була. Дивна ти трохи якась. Ну, нічого провали в пам'яті бувають в кожного. Це нормально,- посміхнувся привітно хлопець.
- Думаєш?
- Стовідсотково. Я вчора забув, що в мене додаткова з математики і пішов з хлопцями гуляти, правда потім від батьків перепало.

Знову ця якскрава посмішка на всі тридцять два зуби.

- Мене звати Анастасія.
- Приємно познайоми...
- А ось і пропажі. Я сьогодні ж повідомлю вашим батькам, що ви не підтримуєтися порядку,- кричала вчителька з поставленими руками в боки.- Зараз хутко в їдальню!

Пообідавши усі знову набралися енергії і почали активно проводити час. Зараз можна займатися, тим чого душа бажає, але вже під наглядом вожатих. Грати у футбол, волейбол, бадмінтон, настільний теніс, малювати крейдами та інше. Поки Ярослав безтурботно грався з усіма, незважаючи на те, що сталося, дівчинка ж сиділа похмура і прокручувала в голові усі випадки, що можуть статитися. 
Час непомітно закінчився і батьки вже приходили забирати з табору своїх дітей. Алла Іванівна тримала їх двох за руки і не відпускала. Настя і так нікуди не втікла б, а ось хлопець постійно намагався вирватися. Все-таки вчителька дотрималася свого слова, а діти переконалися, що старшокласники виявилися правими щодо цієї вчительки. Вона почала розповідати, що вони нікого не слухаються, запізнюються, підривають поведінку інших... Складалося враження, ніби їх просто вчителька хоче "здихатися". Правильно, чим менша к-сть, тим і для неї простіше.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше