Розділ 37

Зворушливу ідилію порушив телефонний дзвінок. Владислав неохоче підійняв слухавку і вже через кілька хвилин, поцілувавши Сабіну в чоло, сказав, що йому потрібно їхати у справах.

Сабі провела Владислава та біля виходу, обійнявши чоловіка за спину й притулившись до нього, повідомила, що буде чекати.

— Почекай... почекай! — вигукнула Сабіна. — Ключі, десь повинні бути запасні ключі! — дівчина знайшла їх та, віддавши, додала: — Доки це ключі від моєї квартири.

— Ну що ж, тоді ключі від твого серця буду активно шукати!

Сабіна засміялася й поцілувала Влада в щоку.

— Я вже говорив тобі, що з кожним разом мені все складніше тримати себе в руках, — взявши обличчя Сабі у свої долоні, промовив. Дівчина видихнула і, навіть не кліпаючи, потягнулася до губ.

— Мені також! — чесно відповіла.

— Сабі, я розумію, що тобі дуже складно, але ми обов’язково все подолаємо… удвох!

Влад міцно обійняв дівчину й, тримаючи за потилицю, легко погладжував її волосся.

— Дякую, що не відмовився від мене!

Від її слів Влад надувся.

— Не думай казна-що. Я тебе не покину. Одного разу я вже зробив таку помилку, і більше це не повториться.

Сабіна поклала голову на чоловічі груди й обійняла його за спину.

— Я тобі вірю, — тихо промовила і відсторонилася, але Влад, перехопивши Сабі за лікті, почав цілувати її обличчя. Дівчина голосно засміялася.

— Я так розумію, що пручатися марно!

— Що ти робиш із небезпечним та агресивним тигром?

— Що? З яким ще тигром? — зі здивуванням запитала.

— Коли пригадаєш, потім розповіси!

Владислав поцілував Сабі в маківку і вийшов із квартири.

Дівчина стояла біля дверей і думала про слова Влада.

«Нічого не розумію, при чому тут...» — подумала про себе, але від різкого головного болю та запаморочення вчасно встигла схопитися за двері, щоб не впасти. Ледве закривши вхідні двері, повільно дійшла до ліжка та, присівши, поставила ноги на підлогу, тим самим відчуваючи вагу свого тіла.

— Пам’ять може повернутися спонтанно... — в голові пролунали слова лікаря.

Сабіна почала глибоко вдихати й на чотири такти затримувала подих. Старалася всю свою увагу зосередити на процесі дихання, пригадуючи рекомендації лікарів, таким чином намагалася заспокоїти шалене серцебиття. Не дивлячись на проведені дихальні процедури, голова гуділа так, ніби по ній вдарили чимось тяжким.

Зрештою, закутавшись у плед, прилягла й навіть сама не зрозуміла, як швидко занурилася у глибокий сон.

… у дзеркалі зустрілась поглядом із Владом. Усміхнулася й у відповідь отримала легкі, ніжні дотики та поцілунки в спину. Мурахи пробіглися по тілу, й Сабі від задоволення схилилася на груди чоловіка. Він легко провів рукою по її стегну й різко розвернув до себе.

— Знаєш, на кого ти схожий?

— Гм, на закоханого чоловіка? — підморгнув та склав руки по боках дівчини.

— На тигра!

— Тобто? — нахмурив брови.

— Всі знають, що тигри небезпечні та агресивні створіння, які завжди готові ринутися в бій за свою територію... але, о Боже, — взяла в долоні його обличчя, — варто лише поглянути на них, і бажано здалеку, — хмикнула, — вони такі милі. — Легко поцілувала чоловіка в губи. — Ти також небезпечний та агресивно увірвався в моє серце. Мій брутальний, накачаний, небезпечний чоловік, але весь мій... лише мій! — Влад мовчки слухав дівчину, пильно дивлячись лише в очі. — А у твоїх очах читається зовсім інше: милий, зворушливий і ніжний погляд, від якого хочеться завжди належати лише тобі, але... мені потрібен час! Вибач!

Сабіна схилила голову на чоловічі груди й, тяжко зітхнувши, чекала відповіді.

Влад мовчав, і це було найгіршим. Вона боялася підняти голову та поглянути на нього. Легкі дотики по спині й поцілунок у маківку змусили зрештою підняти вверх погляд.

— Сабіно, я все розумію! — серйозним тоном сказав.

Коли Сабіна піднялась з ліжка, її зустріла тиша. Кілька хвилин не могла зосередитися...

Поглянувши на м’яку іграшку, подаровану Владиславом, усміхнулася. Тепер їй стали зрозумілі його слова.

Настрій був трішки кращим, й голова перестала боліти, тому з гарними думками та планами на вечір пішла на кухню готувати вечерю. Холодильник був забитий різними продуктами. Вона помізкувала й вирішила, що без української родзинки не обійтися, тому першою стравою став борщ. Коли приготувала котлети по-київськи, вирішила зробити ще й пиріг із дріжджового тіста з маком, горіхами та вишневим варенням.

Сабіна навіть і не помітила, як на годиннику пробило дев’яту вечора. Взявши в руки мобільний телефон, засмутилася, адже їй прийшло повідомлення від Владислава, щоб вона його не чекала, бо приїде пізно. Настрій різко змінився, тому, діставши ноутбук, знайшла голосовий перекладач та вийшла на зв’язок із Мануелою.