Кохання - це шоу?

Розділ 6.

Як я казав, перший місяць нічим не відрізнявся від попередніх, окрім одного — я був дуже засмучений відмовою Наталки. Ще жив за збереження покійних батьків на “чорний” день і збирався йти до банку брати кредит на навчання, бо я, нагадаю, вчився за оплату. Але стримався, нагадавши собі, що у мене вклад, що по закінчення якого, я візьму вже на своє прожиття з них.

Але довелося миттєво приймати рішення — і прийняв перекласти під більші відсотки! Вже отримані відсотки давали можливість жити місяць!

Кажуть: “Я був шокований!”

І це була правда!

З однією відмінністю, що я був приємно шокований. Я б не сказав, що мій світ перевернувся на 180 градусів, але почав перевертатися так, що у мене приходило розуміння — наскільки брехні оточує навколо мене. Слова людей під іншим кутом вже сприймалися.

Другий місяць я ще жалкував, що Наталка відмовила, але якось щоденний підрахунок власних коштів з метою вкластися в бюджет народжував якісь нові та свіжі ідеї.

Я починав ловити думки, що вона мені непотрібна, що треба далі від неї триматися, бо гроші, що я обіцяв дати — дають мені можливість жити, доволі комфортно!

Літо — час тепла, що дозволяв спати на вулиці, іспитів, практик і більшого вільного часу.

Перекриття першого поверху прогиналося. Може по першому допустимому допуску дозволялося, витримає навантаження, але ж друге, по прогинанню, не влаштовувало. Нехай це не давало мені тепла, ізоляції від холоду, але треба було виправити.

Я замовив залізні двутаври. Дорогувато для мене, вистачило тільки на покупку та доставку. Вони лежали на дорозі, куди скинули продавці, та дивився роздумуючи про те, як я їх запру. Постійно думав, мій мозок уперто не давав вирішення цієї інженерної задачі. Отак на заняттях я в уяві вертів тими двутаврами, думаючи як впхнути в вже зведений будинок. Схоже задумався.

- Лифарь, повтори те, що я сказала, - викладач вирвав з роздумів.

Я ж підвівся та мовчав, бо не слухав.

- А він у нас закоханий до нестями до однієї дівчини! - почулося дошкульні слова якогось однокласника.

І аудиторія залилась дружнім сміхом!

- Сідай, Лимарь, погано на тебе діє весна, треба не забувати й про навчання! - нагадав вчитель і ніяк не наказав.

Але якось почали помічати те, що я був останнім часом розгубленим. Це викликало дивне співчуття в викладачів! Цікаво, питав я себе, аби вони б взнали справжню причину моєї задумливості, яка приводила до розгубленості, вони також би співчували? Якось знов серед тих, що мене знали особисто, з’явилися розмови про моє велике кохання до Наталки, що мене ввело в депресію, що я дуже й дуже це переживаю.

Здавалося, що Наталка почала крадькома на мене кидати погляд, коли я був увесь в роздумах, що першочергове зробити, щоб пережити морози на дачі, розуміючи, що все не встигну зробити. Не знаю, що змушувало відволікатися від інженерних думок та подивитися в її бік? Я постійно ловив те, що вона опускала очі.

Двутаври я затягнув старою лебідкою, що я не зміг продати.

Тоді, коли я продавав майно покійного батька, у мене з’явилася приказка: “Що не можна продати те, що не купується!” Багато інструменту я не зміг продати, обдертий, без фарби, іноді в брудному маслі, - зараз у мене був звалений в велику купу в сараї, із-за чого туди не можна було залізти.

Але той старий інструмент мене зараз виручав — лебідкою я затягнув в хату по одному двутавру, а старим домкратом підняв та встановив на місце. Здавалося, що мішки з землею я більше по часу тягав, ніж тягнув двутавр! Мішки були у мене тим, за що я кріпив лебідку. Та й домкрат піднімав на нещасні 10 см за один раз.

Ох і “срач” я розвів — поки встановив на місце ті залізні балки!

Можна дати лад одній кімнаті — встановити двері, підшити стелю, поштукатурити стіни — аби жодної щілини не було. Уявляєте наскільки я був в іншому світі, розмірковуючи як це зробити, а це був час коли інтернет мали тільки одиниці, ще інформацію черпав з книжок в бібліотеці.

Мені почали дружньо плескати по плечу та казати, аби я так не засмучувався, знайду я собі іншу дівчину, що Наталка не така ж унікальна та не найсама вродлива. Я ж прибирав руку цього “друга”, що не розумів, що у мене мало часу та коштів, аби дачу по мінімуму зробити жилою до перших морозів. Дивні люди! Чи вони не розуміють, що за навчанням, ремонтом мені не до неї. А ось з ремонтом могли б допомогти, якщо хочуть мені кращого. Але мої спроби розказати про ремонт всі сприймали за початок божевілля, що я науку починаю цитувати.

Дивно — сесія я закрив знову на відмінно, як і практики.

І радісно видохнув, що у мене з’явилися вільні дні для ремонту! Але літо швидко пролетіло, а я й ремонт не закінчив, й страшенно заморився. Що значить не мати ніякого досвіду!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше