Кохання - це шоу?

13.2.

“Ну ось, і дійшла черга розчаруванню!” - подумав я й вийшов на сцену.

Мене засліпило світло так, що простір звузився до маленького простору й я сторонні звуки сприймав як запис. Але це добре — я почав менше нервувати, флегматично приймаючи участь в шоу “Вечорниці”.

Зал шумів, якого я не бачив, ведучий був в центрі уваги — більшу частину часу казав він. Казав — а зал реагував!

Він брехав!

Брехав, що я тільки одну Наталку кохав, коли я вже забув про неї! Брехав, що я чекав слушної нагоди, коли я якось запрацювався й забув про інше! Брехав, брехав, а зал на його брехню відповідав схвальними емоціями!

Це було шоу — шоу великої брехні, на всю Україну!

Він питав про Наталку — я відповідав!

Все сходилося.

Він питав Наталку — вона відповідала!

Все сходилося.

Мені страшенно хотілося спати, але мені не давали час ні на хвилинку побути в спокої. Із-за того, що я хвилювався всю ніч — я не виспався. А тут, як страшне почалося, - мені відпустило всі страхи, бо ще кільки хвилин, може годин, і все скінчиться!

Таке буває, що мозок викривляє дійсність! Ти дивишся в дзеркало — а бачиш ще привабливу людина, а на фото значно все гірше. Старі знайомі тобі кажуть, що ти виглядаєш молодше своїх років, бо знали тебе значно молодшим, і їх мозок витягує той образ, що добре зберігся. І тільки нові знайомі об’єктивні — дають тобі більше за паспорт. Отак і я дивився на Наталку!

Для мене вона залишалася тією молодою дівчиною, що добре знав!

Я її одразу впізнав, хоча освітлення не давало добре розгледіти, безпомилково повернувся в її бік.

Для мене вона не дуже змінилася — така ж, як я і пам’ятав!

Волосся змінилося, колір та довжина, але залишилися ті ж очі, посмішка, обличчя. Одяг?

Не запам’ятав.

Але впевнений, що значно кращий за той, що на ній пам’ятаю!

Я ж казав, що зараз хотів одного, щоб це скінчилося, а я сів в машину та поспав на зворотньому шляху додому. А вже завтра, після міцного сну, я готовий прийняти погану новину, що до відмови Наталки добавилися збитки.

Але то завтра!

А сьогодні я мріяв про закінченню шоу, щоб мене відпустили, щоб цей сором пішов в історію. Я в’яло відповідав, не спокійно, чи самовпевнено, а заморено та в’яло.

Здавалося, що моя флегматична поведінка вела до закономірного результату — відмови, коли на питання, чи готова вона провести завтра романтичний день зі мною, вона відповість впевнене “Ні!”

Але я почув: “Так”!

І все навколо немов зупинилося, я бачив як все зависло. Чи спеціально витримували театральну паузу, чи я розгубився? Я чув тільки своє серце — що стрімко калатало, розгублено обводив поглядом, думаючи, що мені це допоможіть! Я шукав знак, якоїсь схвальної реакції залу.

Але від мене не чекали слова “так”, а я й так здав мовчазну згоду!

Я хотів швидко покинути сцену, але ноги мене не слухалися, вони немов налилися — чи то змореністю, чи розгубленістю від відповіді на яку не чекав! Я ледве їх переставляв — йшовши вічність! А навколо було тихо, організатори не включали ні оплески, ні сміх. Здавалося, що на моєму приниженні вони спеціально робили акцент, що я ледве розгублено йду.

Невже чиясь розгубленість романтична, що ведучий мовчав, не відволікав на себе увагу глядача?!

Я думав, що такого приниження я ніколи не відчував — коли та нещасна кількість глядача, що не дивилася іншого шоу, зараз таращилася на мене.

А вже за кулісами я припав лобом до залізної колони — і я відчув приємну прохолоду, що забирала мій жар. Я палав, добре відчуваючи, що обличчя червоне! Плекав надію, що грим приховає колір. Але де там! Мене ж освітлювали так, що я був впевненим, що від глядача нічого не приховали!

Але прийшовши в номер готелю з останніх сил — я впав в ліжко та одразу заснув, як кажуть “відключився”.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше