Кохання - це шоу?

розділ 15.

Таки я пішов на компроміс, Василь Олексійович немов від мене щось приховував. Я встиг переодягнутися в те, що наказала консультант Світлана, приїхав на транспорті, що, знов, вона вказала. Все йшло за її сценарієм.

Я знов грав роль за чужим сценарієм!

Дивне відчуття немов це кіно! Бо Наталка було ось, поруч, розмовляла зі мною. Здавалося, що я мав машину часу, все повернулося до того часу, коли я вперше виставив на неї гроші.

І я забув всі слова, що написала мені консультант. Вона в вухо почала повторювати, перебивала мене. Здер навушники.

Так само опускав очі, коли я казав, а коли слухав — вона їх опускала. Якось з’явилося відчуття, що ми на рівних! Я відчув її хвилювання.

Якось розмова не йшла, особливо це погіршилося після знятих навушників. Знав, що той консультант зайвий, знав, що розмова піде, треба просто налаштуватися!

І вона перша вийшла з незручної розмови:

- Антон, а чому ти не підійшов раніше, до шоу, не розпочав розмову?

- А що у мене був шанс?

- Шанс на що?

Наша розмова почалася з питань, але почалася, де ми вже не зупинялися, не було заминок, хоча хотілось подумати.

- На розмову з тобою.

- На розмову зі мною! Це ти хотів?! Я розчарована!

- Чим?

- Я знала, що ти не кохав мене, ніколи не розуміла — для чого ти таку суму озвучив, що хочеш зі мною зустрінутися, - вона чомусь поглянула в мої очі, які я автоматично опустив. - Дивний ти! Я не думала, що ти так дуже змінився!

- Що постарів?

- Ні.

- Не зрозумів? - підвів очі та поглянув в її, які вона сама опустила, немов не витримала виклику, коли я дуже зацікавився її відповіддю.

Знав, що став старше, жодна молода дівчина не погляне, а тут таке почути!

- Ти став схожим на справжнього чоловіка. Я бачу, що костюм тобі личить, але воно не твоє. В тобі щось з’явилось від хижака.

Я не стримався — тільки посмішка з’явилася від таких дурних жіночих слів.

- Чесно, я не хотіла приймати участі в шоу, сам розумієш, чоловік, діти. Але цікавість узяла в гору — який ти став.

- І яким ти уявляла мене зараз?

- “Червоний диплом” тільки виказував людей непристосованих до життя.

Тут було важко сперечатися з нею і я не перебивав, тільки подумав. Вона ж не зупинялася:

- Думала, що десь працюєш проектантом. Отримуєш непогані гроші, але не достатньо щоб купити знов квартиру в місті. Ти ж живеш на дачі?

- На дачі.

- Скажи чесно, ти скільки робив за спеціальністю?

- 1 рік 1 місяць і 20 днів. Десь так, - якось видав я її давно підраховану кількість.

- Не вгадала!

- Не вгадала, - я кивнув головою.

- Ти безробітний?

- Так, не ходжу в найми.

- Тоді я не розумію твою хижацьку манеру, коли не робиш?

- Обходжусь тим, що маю, - ухилився я від відповіді пригадуючи настанову Василя Олексійовича не видавати глядачу, що я є власником цього шоу.

- Не бажаєш відповідати, не кажи, я знаю, що з твоїм характером ти не займаєшся нічим протизаконним. Ти й тоді був таким правильним, ні в яких жартах не хотів приймати участі. Занудою звали. Встань, - неочікувано вона наказала.

Я підвівся.

- Не розумію, ти що займаєшся спортом?

- Так. Розумієш, я не працюю в наймах, маю час по займатися.



Дукат.

Відредаговано: 21.11.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись