Кохання кольору лаванди

Та чи просто друзі ми?

Перший тиждень пролетів дуже швидко. Не встигла я оглянутись, як вже п'ятниця. Ми йдемо з Асею до кабінету на найнудніший в світі предмет. Ну просто ненавиджу іноземну. Сьогодні я одягнула синє плаття до колін в білі та червоні квіти. Волосся я вирішила залишити розпущеним і нанесла легкий макіяж. Насправді цей тиждень не був таким легким,як здається. Мені було дуже важко звикнути до нового життя. В школі всі ще дивились на мене як на чужу, а вдома я відчувала себе так, ніби мене поселили з манекенами. Зі мною ніхто не розмовляв( крім Дані), а Соня робила вигляд ніби мене не існує. У вівторок я мусила розповісти Асі,що саме сталось та як я взагалі потрапила у це місто. Після спогадів про батьків і про те,як мені їх не вистачає я трохи розплакалась, але подруга мене швидко заспокоїла. 
— Слухай, Ніко,- відірвала мене від думок Ася.
—Що таке?
— Ти ж знаєш,що завтра субота.
— Ну і?
— Ну в Назара батьки поїхали відпочивати і у нього вільний дім. Тож ми з тобою завтра йдем на вечірку!- радісно пискнула Ася.
— А в честь чого взагалі вечірка?
— Ну як?- подруга завернула очі - початок навчального року, та ще й у випускному класі. Я раніше була тільки на одній вечірці, коли закінчувала минулого року десятий клас. Боже, це було так круто!
— Я не зможу завтра піти.
Точніше не хочу, але їй цього знати не обов'язково.
— Але чому?
— Я ж тільки недавно переїхала, мені треба розкласти всі речі, прибрати в кімнаті.
— От тільки не треба брехати. Я більш ніж впевнена, що ти вже давно все розклала. І прибирати тобі там нічого. 
— Ну добре. Так, я вже все розклала і так, мені нема чого прибирати. Може я не хочу. Це все для мене дуже важко. 
— Нік, ну будь ласка. Якщо ти не підеш я теж не піду,- вона подивилась на мене щенячими оченятами і злегка надула губу. І так,я здалася.
— Ну добре, але недовго.
— Супер, клас!!!- Ася почала ледь не стрибати від радості- обіцяю,ненадовго. 
— Добре. 
Урок англійської йшов майже вічність, я думала,що засну. Потім була ще математика, музика та інформатика. Загалом день пройшов швидко. Після уроків ми попрямували з Асею до виходу.
— Знаєш,- почала Ася - я дуже рада, що ти з'явилась у цій школі. Якби тебе не було, я б не мала з ким дружити.
— До речі, давно хотіла тебе спитати,але не могла наважитись. Як сталось так,що ти зараз ні з ким не дружиш? Я б не сказала,що ти не товариська, чи не популярна.
— Це все дуже складно. Ще минулого року я була тут як зірка ,але просто сталось так що...  ну ми спочатку дружили троє... Я, Ліза і....
Ми почули гучний сміх і розвернули в сторону компанії, яка прямувала до виходу. І ,звичайно, що це була Соня. Вона злобно подивилась в нашу сторону і кинула легку посмішку ,від якої мені стало не по собі. Поряд з нею йшла Віка - її найкраща подруга та Ліза. Коли вони пройшли, я спіймала погляд знайомих карих очей. Це був Марк. І дивився він на мене не зі сміхом чи ненавистю, в цьому погляді було щось таке чисте і тепле. І ось він проходить повз мене, серце починає битись частіше,але потім Марк бере Соню за руку і вони прямують до його машини. Все...момент зруйновано. 
— Я вже піду , Ніко.
— Але ж ти мені розказувала,що ...
— По мене вже приїхали, мені треба бігти. Зустрінемось завтра. Бувай!
— Ну, бувай!
Ася, як завжди, побігла до машини, а я спустилась по сходах і пішла пішки додому. Після того,як я минулого разу прийшла пішки, я вирішила завжди так робити. І вранці, і після уроків. Прийшовши до будинку, я швидко переодягнулася та пішла обідати. Так як нікого не було за столом, я взяла собі на тарілку фруктів і піднялась до себе дивитись свій улюблений серіал. 
Я проснулась від якогось гуркоту із сусіднього дому. Підійшовши до вікна, я побачила машину. Біля неї стояв, як мені здалось Назар. Потім до нього підійшли Саша з Лізою. І, звичайно, там був Марк. Цікаво, куди вони зібрались вночі? Раптом я почула легкий рип дверей в нашому домі. 
— Сонька, давай швидше,- крикнув Назар.
— Заткнись, зараз всіх розбудиш. 
Вона підбігла до них в своєму супер-короткому платті та височенних шпильках. Марк обняв її за талію та поцілував. Я відчула різке поколювання в грудях. Мені стало важко дихати. Вони всі сіли в машину і кудись поїхали. Я вирішила відчинити вікно,бо мені зовсім не вистачало повітря. Що зі мною? Невже це ревність? 
Нарешті субота і я спала аж до десятої години. Проснулась я дуже щасливою. Коли я спустилась, на кухні вже сиділи тітка та дядько.
— Доброго ранку! - привіталась я.
— Який ранок? Вже майже обід. Ти думаєш до котрої лежати? 
— Елю, ну чого ти вчепилася . В неї перший тиждень в новій школі. Змучилась напевно, - захистив мене дядько Міша.
— Добре, сідай снідати.
Я вже майже з'їла свій омлет, коли спустилась Соня.
—Ох, Соню- почала тітка Еля - ти сьогодні так пізно встала. 
— Мені було дуже погано ,мамо. Не могла всю ніч спати.
У мене чуть очі на лоба не полізли. Як вона легко бреше, я ж то знаю де вона вчора була і чому не спала.
— Бідненька моя. Ну нічого, відпочинеш собі сьогодні. 
—Ем, мамо, я хотіла тобі сказати,що потім йду на вечірку.
— Сонечко, ну тобі ж погано.
— Ні,Ні. Мені вже добре. Просто вчора голова трохи боліла. Ну це ж вечірка в Назара. Я не можу її пропустити.
— Ну добре, як знаєш. Але недовго!
— О, ти Ніку теж береш з собою?- спитав дядько Міша.
— Ні.- відрізала Соня.- Її ніхто не кликав. 
—Ну так не піде! - різко сказав дядько. - Вона тепер член нашої сім'ї ,тому також повинна підтримувати наш імідж. І дружити з тими , що і ми. Не хочу,щоб думали,що у нас живе якийсь відлюдок. 
Я відчула,як сльози почали пекти очі. Кліпнувши декілька разів, я трошки заспокоїлась. Це ж треба! Я думала ,що дядько мене захищає , але він як і усі вони. 
— Якщо ти не візьмеш її з собою, ти не підеш!
— Добре, татусю - надто солодким голосом відповіла Соня- я візьму її з собою.
Через декілька годин до мене подзвонила Ася. Ми довго розмовляли про те,що одягнути. Я обрала чорну шкіряну спідницю, білу футболку і білі кросівки. Волосся я вирівняла, на повіках намалювала чорні стрілки,а губи пофарбувала бордовою помадою. Загалом мені сподобалось як я виглядаю. Я вирішила почекати Соню у вітальні. Ми домовились,що вийдемо разом на вулицю до машини Марка, але в цей же час мене забере Ася. Я почула стукіт каблуків,коли спустилась Соня. Вона одягнула джинсові шорти, чорний топ і чорні туфлі з товстим каблуком. 
— Ну що пішли .
Ми попрямували в сторону машини, на яку спершись сидів Марк. 
— Привіт, Соню - він привітався і оглянув її з ніг до голови - виглядаєш просто неймовірно. О, вона їде з нами?- він кивнув в мою сторону.
— Ні, ти що? Зараз Ася її забере.
— Ага, зрозуміло. Так ти Соні кузина? Ніка , так?
— Так.
— А я Марк, ну ти напевно знаєш, в одному ж класі вчимось. Ніяк не було можливості познайомитись. - він простягнув мені руку. Я трясучись потиснула його руку. Коли наші руки доторкнулись, а погляди зустрілися, я відчула тепло в животі. Таке, ніби метелики. Ми досить довго тримались за руки, коли я різко забрала свою. 
Я побачила,що під'їхала машина Асі.
— Ну все, можемо їхати,Марку.- сказала Соня.
— Радий був познайомитись, Ніко. Тепер будемо друзями.
— Я теж. - я усміхнулась. Марк кинув останній погляд на мене і сів у машину. 
Та чи просто друзі ми? І чи взагалі зможемо бути ними? Я не знаю.



Ксана Рейлі

Відредаговано: 31.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись