Глава 13/1

Аня

Повернулася до свого столу і зустрілася з захопленим поглядом подруги.

— Анька, як же я за тебе рада! — кинулася вона вітати мене, ніби я про заручини оголосила. – Разом виглядаєте ідеально. Мм... він так дивився на тебе закоханими очима, — і як вона з такої відстані помітити щось встигла? — Та ви просто створені одне для одного!

— Зачекай-зачекай, ти все неправильно зрозуміла, — намагаюся пояснити, але куди там...

— Ні в чому не сумнівайся! Він серйозний — ми точно про це знаємо. Майбутній геній! Хоча і зараз ніби того на рівні однокурсників, — торохкоче натхненно Лерка, розмахуючи руками. — Чого тут думати ще? Зважуйся на все!

— Лер, я поки у нього тільки в щоденнику.

Крізь безліч триваючих вітань і розхвалювання генія, мені все ж вдається прояснити для подруги його прихід в кінці занять на минулому тижні. Навіщо я сьогодні бігла до нього пояснила участю в підготовці. Лера все вислухала з розумінням, але настрій не розгубила.

— Спочатку в щоденнику, потім в думках, а потім і в серці. Млин зелений, генія упустити не можна! Треба діяти. Причому, не відкладаючи, а то гляди, що діється, — вказала вона рукою вперед, в сторону центральних столів.

Я повернула голову і розсміялася. Там, де влаштувався Леонардо на самоті, по обидва боки від нього зайняли місця дівчата з нашої групи. І, судячи з виразу облич, слухали його розповідь з відкритим ротом.

— Крадуть серед білого дня! — хмикнула невдоволено Лера, — Треба було відразу тобі йти з ним сідати, а тепер їх вже не зженеш.

Бурчання подруги в сторону моїх суперниць мене тільки смішило. Уявляла, як виглядає щоденник з коротким описом на кожну з нас, і не могла перестати сміятися.

У сумці знову завібрував телефон. Вмить припинила хихотіти . Кинула побіжний погляд на Леру — вона вся там, стежить за суперницями.

Скориставшись моментом, під столом відкриваю листування:

“Додаю нові правила!

На друге повідомлення не відповідаєш  — дзвоню.

Ігноруєш третє — приїжджаю.

Дружнє занепокоєння — воно таке».

Це ще що за ультиматуми? Я, звичайно, розумію, що чоловіча дружба відрізняється від жіночої. Але не до такої ж міри!

— Ааа... Дивись скоріше, вони з ним йдуть! — заверещала Лерка, проводжаючи сумним поглядом трійцю з буфету.

— Далі аудиторії не підуть. Розслабся.

Останнє, напевно, я віднесла до нас обох. Тільки з різних приводів. Навіть, якби дівчата перед Леонардо зараз голими бігали, мене й на половину не сколихнуло б так, як рядки написаного послання від крижаного принца.

«Я була зайнята, друг. Зараз п'ю текілу в барі».

Після нагадування Леонардо, від якого мені стало ду-у-у-уже ніяково, захотілося пожартувати.

«Ну-ну, як тільки чай студентський тепер не називається в буфеті».

Миттєво з'явилася відповідь з перевернутим догори дригом смайлом.

Тааак, після моєї дегустації в клубі, його не обдуриш. Сама не знаю чому, але дуже захотілося перевірити ще дещо:

«А ти записав мене в свій щоденник?»

«Так ти п'єш не чай?!!»

Лера в цей момент відійшла за десертом, і я швидко клацнула фотку свого стаканчика. Щоб уникнути подальших питань, відправила йому підтвердження. Досить з мене Леонардо. Боюся, що ще вислухаю від генія лекцію про тверезий спосіб життя.

Час перерви закінчився і ми повернулися на пару. Сидячи за мольбертом, я зрозуміла ще одну причину, чому вважаю себе почесним параноїком. Чим би я не займалася, тепер чекаю і чекаю, коли ж він знову напише...

***

Дорогі читачі ❣️

На моїй сторінці вийшов блог з візуалізацією героїв.

Запрошую вас, якщо ще не заглядали, подивитися на візу героїв))

Два способи:

* Знайти блог можна в розділі на моїй сторінці "Блог".

* Ввести в пошуковик сайту назву: Візуалізація героїв "Кохання кольору ванілі".

Підписуйтесь на мою сторінку автора, якщо ще не встигли))