Глава 14/2

Аня

— Зай, ти ж сам підганяв мене, — помітивши нас, Христя забула про Лерку і перекинулася до Свята. — Підемо скоріше, милий.

У зверненні до свого хлопця її голос пом'якшується і дратує мене ще більше.

— Сама погуляй по магазинах. Мені там все одно робити нічого. Набереш, коли звільнишся, — до мого повного здивування на межі з потрясінням, Свят відсилає свою холодну принцесу.

Навіщо я на неї тільки глянула? Зжалася від важкого і презирливого погляду, здавалося б красивих очей, і під тиском відступила на крок назад.

Я вже зовсім забула про шкатулку, а раптом Христя згадає мене?

Швидше за все, що вона тільки зараз звернула увагу на мою скромну персону. А може і раніше, коли Свят чинив опір моїм комплексам і повернув руки на місце? В той момент, нехай всього лише на мить, але я втратила пильність, внутрішньо підносячись під стелю і приречено падаючи від думки, що він з нею, а не зі мною.

— От і добре! — підхоплює Лера, — Зможеш нам поки приділити увагу. Давно я з тобою час не проводила.

По тому, як розвеселилася подруга, підморгнувши мені, розумію, що ніс вона принцесі втерла.

— Прекрасно вам відпочити. Лерочка, ми з тобою ще подружимося, ось побачиш, — ласкавим і до неможливості нудотним тоном щебече Христя, більше не затримуючись біля нас.

Проводжаю в повному сум'ятті її граціозну фігуру.

Цікаво, згадала вона мене чи ні? І як мені тримати себе в руках біля Свята? Краще я зараз залишу їх і втечу на вулицю.

Все, про що я ще встигла подумати — розвалилося. Разом з Христею, яка впала на одне коліно прямо під дверима бутика.

Свят кинувся до неї, піднімаючи з підлоги. Христя жалібно стогнала і підгортала забиту ногу.

— Прошу тебе, Зай, відвези мене додому прямо зараз. Такий біль. Оххх... Навіщо вони такі підлоги слизькі роблять? — мало не зі сльозами благала поранена принцеса.

— Іншим разом, Свят. Рятуй свою дівчину. — засмучено простягнула Лера і потягнула мене за рукав куртки в центр до столиків.

Навряд чи він розчув моє «бувай», займаючись більш важливою справою.

— Може, в лікарню тебе відвезти? — я почула слова Свята вже спиною і тупо продовжувала йти за Лерою. Все одно куди. Аби подалі від ідеальної парочки.

В замовлення подруги я взагалі не вникала. Пофіг на все. Думки, немов гойдалки, сіпалися з боку в бік.

Від — Свят належить Христі і мені не повинно бути ніякого діла до них.

До — напише він мені ще чи ні?

А якщо так? Навіщо мені відповідати? У мене є Лера і більше мені друзі не потрібні, а зайняті хлопці тим паче.

— Сучка. Вона це спеціально, ага, — впевнено заявила подруга, роздавлюючи зі злістю ні в чому не винне тістечко в тарілці.

— Люди іноді падають. Все можливо, — розгублено видавила з себе хоч щось.

Обговорювати холодну принцесу зовсім не хочеться. Вистачить і того, що вона стоїть у мене до цих пір перед очима.

Але ця ситуація з ногою... Адже я сама в гуртожитку перед черговим комендантом недавно кульгала. Нагадування додало мені рішучості, відкрити подрузі все як є:

— Лера, ти пам'ятаєш про випадок з розбитою шкатулкою?

— Ань, я все пам'ятаю. Але знаєш, що подумала зараз? Свят мало не прилип до тебе, коли ми їх зустріли. Думаєш просто так? Ні-і-і. На зло їй! Фіг його знає навіщо, але так воно і є. Стерво приревнувала і швиденько впала. Тепер ти розумієш, чому я називаю всіх дівчат брата дурепами?

Розкривати правду різко перехотілося. Подруга помітила лише вершину айсберга. Але я-то вірила, що яким би зухвалим гадом не був Свят, до такої міри принизити мене не зможе.

Зробила вигляд, ніби погодилася. Нехай наша розмова відбудеться трохи пізніше, коли подруга охолоне.

Зараз я подвійно відчувала офіційно дозволену огиду до прекрасної Христі. За те, що вона грубо зі мною поводилася на алеї. І за те, що чіплялася до подруги.

Десь в глибині, ховаючись від мене самої, залишалася неофіційна причина...