Глава 24/1

Свят

Патлатий щось втирає їй відчайдушно, але я навіть слухати не хочу. Його врятувало тільки те, що не цілуються.

— Кхм-кхм... Я вам не заважатиму?

На мене дивились дві пари очей: незадоволено чудик, і шоковане-здивовано Аня.

Звичний для мене вид маленької в джинсах і футболці, змінило легке світле плаття. Нехай і закрите. Для патлатого, схоже, вирядилася. Навіть волосся розпустила, замість хвоста.

Я дивлюся на неї і не можу відірватися. Що я там думав, поки їхав сюди? А, так, забути малолітку. Крутий розклад! Притому, що я хочу згребти її в обійми і потягти, поки не стане повністю моєю.

Аня теж пронизує мене повним нерозуміння поглядом, закушує нижню губу, помітно нервуючи, і коситься у бік чудика, ніби шукає підтримки у нього.

— Прошу вибачення, але далі є вільні лавочки. Вам краще присісти туди, будьте так ласкаві, — заявляє вкрай знахабнілий дивак, нарочито ввічливим тоном.

Що-о-о, твою дивізію?!!

— А більше мені нікуди не потрібно?

— Вам доведеться почекати двадцять п'ять хвилин, поки Аня звільниться, — патлатий відкрив пухкий блокнот і провів пальцем по рядках. — У нас записаний час для зустрічі.

— А у тебе там випадково не записано, о котрій можна в табло отримати?

Ні, ну вивів патлатий конкретно. Мені ще ботани не вказували, що робити до повного щастя.

— Свят, що відбувається? — Аня підскочила зі свого місця, і стала перед ним, закриваючи собою. — Навіщо ти взагалі тут?!

— А ти як гадаєш, маленька?

— Я не хочу ні про що здогадуватися! Мені досить того, що я і так знаю про тебе! — так голосно вона на мене ще не кричала, і здогадуюся по ній, що стримується при патлатому, щоб не обізвати козлом або придурком.

— Анна, нам доведеться перенести на інший день обговорення, — відразу видно — розумний чувак, січе на ходу. Отримати в табло не хоче.

Чудик збирає свої папірці і мене попускає. Накрутив собі сім мішків гречаної вовни, але там ніби й справді проект готують. В альбомі щось малювали. Сам не знаю, що на мене найшло.

І тільки я розслабляюся, Аня добиває новим ударом.

— Нам не потрібен інший раз, Лео. Ми зараз піднімемося до мене в кімнату в гуртожитку, — на останніх словах посилає мені зухвалу посмішку і продовжує: — Там, у затишку і без свідків, продовжимо. Поспішати не будемо. Пригощу тебе чаєм з печивом.

Патлатий якраз все зібрав в свій чемодан і завис в нерішучості. Тільки завис не він один. Я прекрасно знаю, що таке кімнати в гуртожитку. Під час навчання не раз навідувався на «чай» до дівчаток, а вибігав завжди під ранок.

— Навіщо ж вам в кімнаті тулитися? Раптом сусіди потурбують. Для такої справи номер в готелі краще підійде. Витрати візьму на себе. І ще...

Не встигаю закінчити, Аня підлітає до мене, і з розмаху б'є дзвінкий ляпас.

— Без тебе розберемося. Зрозумів? — вимовляє вона тремтячим голосом, дивлячись з образою в блискучих від сліз карамельних очах.

Ніби відро крижаної води зливається мені на голову.

Перегнув. Чорт. Я занадто перегнув…

Шкодую про останні слова, лаючи себе, і простягаю руки до неї, затримати, виправдатися, не дати піти...

— Мені хтось пояснить, що тут відбувається? — до нас підбігає захекана сестра, ошелешено переводячи погляд то на мене, то на Аню, що різко відскочила, то на патлатого, що сховався за лавкою.

Скільки вона спостерігала за нами, я не знаю. Але в тому, що бачила ляпас, сумнівів не виникало.

— Свят, я чекаю? До кого ти приїхав?

Мені вже пофіг дізнається Лера чи ні, на даний момент найменше турбує, хто і що подумає. Але я обіцяв зберігати таємницю і не поспішаю з відповіддю, підбираючи безглузді пояснення.

— Лера, будь ласка, можна не тут все тобі розповім? — на межі зриву тихенько просить маленька.

— Гаразд. Йдемо до тебе, — тут же погодилася сестра без подальших розпитувань, і повернулася до мене, — Дізнаюся, що ти її образив, все батькам розповім і придумаю як помститися за подругу.

Підійшла до Ані, і вони, більше не звертаючи на мене уваги, попрямували за будівлю академії. Патлатий плентався позаду, притискаючи до себе кейс, а я так і стояв очманілий, поки трійця не сховалася з виду. Рано чи пізно сестра б про все дізналася і, незважаючи на те, що я відчував себе гірше нікуди, все ж радував головний факт — Аня не залишиться з патлатим в кімнаті наодинці.

Вліз в машину і відкинувся на крісло. Так, я псих. Можливо, веду себе різко і прямо кажу все, що думаю. Але я взагалі не пам'ятаю, щоб так скаженів через дівчину. Ляпас теж заробив вперше. З Анею все відбувається зовсім інакше, перевертаючи мій внутрішній світ навиворіт.

Я відчував, що поцілунки для неї незвичні. Так невміло і зворушливо вона відкривалася мені і входила в смак, повторюючи мої рухи. Чиста і ніжна дівчинка.

Як мені легко було побажати їй правильно вибрати свого першого чоловіка, і як нереально важко сталося уявити її на ліжку з патлатим. Будь він хоч в сто раз краще за мене для неї.

Включаю телефон і знаходжу потрібний контакт.

— Святослав Віталійович, я вас слухаю.

— Ірина, чия черга завтра йти на алею?

— Зараз подивлюся, — зашелестіла блокнотом, — Леночка з відділу маркетингу під'їде, гроші я передам.

— Внесіть зміни. Купити весь товар потрібно не до обіду, а о третій годині дня, не раніше.

— Добре. Зробимо за часом, як потрібно. Я вже майже всі кабінети прикрасила горщиками і чашками. Яку ж красу вміють робити майстри, прямо чудо.

Слухаю, як вона хвалить шедеври, і бачу в лобове скло відображення своєї усміхненої від гордості фізіономії. Так, це все моя дівчинка.