Глава 25

Аня

Леонардо все-таки піднявся разом з нами. Зараз мені абсолютно не до нього. Але при думці про те, що дехто міг відразу не поїхати і побачити, як швидко повернувся геній, не стала його відсилати.

Поки Лера метушилася з приготуванням чаю, погано справляючись з хвилюванням, і тривожно поглядаючи на мене, майже на автоматі закінчила ескіз, який ми почали малювати на лавці. Генію він не сподобався, але мені вже було пофіг. І не тільки на залік і Леонардо — на все, що не стосувалося моєї найкращої подруги і того розчарування, яке подарував мені її брат.

Як тільки зачинилися за генієм двері, я вже налаштувалася, що наступним закриється від мене Лера. Навколо клубочилися думки: а якби я раніше сказала їй тоді. Ні, ось краще ще раніше... І найідеальніше — взагалі не допускати того, що трапилося... Ось тільки сенсу в цьому вже не було. Адже все зверталося до минулого часу.

— Ань, ну давай. Нічого не бійся, говори, як є, — Лера присіла навпроти, біля столу, і не зводить співчуваючих очей.

Боже. Вона все ще мене шкодує. Стан від співчутливого виду подруги тільки погіршився. Накотилася разом вся біль і образа від образливих слів крижаного принца. Як шкода, що мені не передався його лід, і не виходить заморозити серце. Сльози бризнули з очей і не думали зупинятися.

— Лер, вибач мене... вибач... Твій брат і я бачилися, — крізь схлипи намагаюся підібрати слова, але все не те, — Ні. Не так, це моя вина, а він... він з принцесою. А я... я кохаю його.

Зізнання вийшло для нас обох...

Адже тільки зараз я чітко зрозуміла, що де б я не знаходилася, він став невидимою частиною мене. Так, немов запустив глибоке коріння, і що б я не робила і як би не налаштовувалася забути — вирвати з серця пророслі почуття до крижаного принца ніяк не виходило.

Безпорадно втикнулася в серветку. Гіршого я повідомити кращій подрузі, яка довіряла мені у всьому, не могла. Зрозумію, якщо піде і буде ненавидіти.

Лера на подив відразу не пішла, але на якийсь час від шоку втратила дар мови, переварюючи почуте.

— Отже... — почала вона пониклим голосом, — Поки я тішуся з того, як ти зближаєшся з Леонардо, мрію про серйозних хлопців для нас, відбувається щось дивне і те, про що я тебе попереджала...

— Так, я жахлива подруга і зовсім не така пристойна дівчина, якою ти мене вважала, — всередині себе, думаю, що навіть набагато гірше, — Вибач мене. Я шкодую про все-все.

— У тому, що ти шкодуєш про зв'язок з моїм братиком — я не дивуюся, — перебиває вона мене, — Припини вже на себе намовляти! І я дуже і дуже хочу знати подробиці, з чого все почалося.

Почати, звичайно, довелося з того нещасливого дня на алеї, який я після сотні євро порахувала щасливим. Лера хмикнула, що стерво, яка розбила мою скриньку, так і уявляла собі схожою на Христю. Подробиці в клубі давалися складніше, в очі їй дивитися не могла, мнучи мокру від сліз серветку в руці. До такої міри, щоб зізнатися про віп-кімнату не зважилася. Розповідаючи про танці, зрозуміла, що не можу настільки очорнити рідного брата в очах войовничо налаштованої сестри. Я ж її потім не зупиню, якщо щось надумає.

Все інше видала як є, включаючи свій незабутній поцілунок на даху під зірками.

— Лер, я розумію, що ти більше не вважаєш мене своєю подругою, і не вибачиш за обман. Але точно можу пообіцяти ніколи більше в житті не наближатися до твого брата, — так я закінчую, можливо, плутано і місцями невиразно своє запізніле ганебне зізнання.

— Капець! — підстрибує вона на стільці, — Це я повинна через брата з хтивими замашками подругу втрачати? Так, чи що, по-твоєму?

— А хіба ні?

— По-перше, сиди тут, чекай, я збігаю в магазин за вином. А по-друге, твоя обіцянка не наближатися, прозвучала, як мінімум нерозумно. Оскільки я бачила, як він на тебе дивився. Ой, точно! Тоді на віллі теж виходить не здалося. Так що навряд чи братик від тебе відчепиться. Тут думати треба, що робити будемо далі, — і вона поспішила на вихід, прикриваючи за собою двері.