Глава 30

Аня

Свят сидів за столом перед комп'ютером, з округленими від подиву очима, запитально зігнувши брови. Мдаа ... сюрприз вдався. Втекти, чи що, поки не пізно...

— Залишу вас одних, — відрізала Лерка шлях до відступу. — Піду жабу поразважаю, та ще подзвонити треба, — і зачинила двері у мене за спиною.

Свят отямившись, підскочив зі свого місця і кинувся до мене.

— Маленька, ти тут... так несподівано. Не знаю, хто з вас придумав прийти, але я дуже радий тебе бачити.

У мене камінь з гуркотом звалився з плечей. Одночасно з каменем виявилася стиснутою в кільці сильних рук, з яких вириватися немає ніякого бажання.

— Знаєш, я так хвилювалася, раптом ти зайнятий, а тут я..., і якщо що...

Він не дав мені договорити, підхопивши на руки.

— У мене п'ятнадцять хвилин до наради. І я не хочу їх витрачати даремно.

Яким чином він збирається провести час, що залишився, стало зрозуміло, коли Свят сів у крісло, а я залишилася на ньому. Як же я скучила... Без запрошення потягнулася до губ, про які мріяла, злегка торкаючись. Його рука на моїй потилиці і ледь чутний стогін, знесли всі перепони для того, щоб я відключилася від зовнішнього світу, віддаючись цілком і повністю поцілунку.

Ось тільки нахлинуло розуміння, що як би ми довго і пристрасно не цілувалися, полегшення тугому палаючого вузлу внизу живота не приносить. Дотики навіть через одяг обпалюють. І тільки від однієї думки, що він міг зараз так само стискати мої груди без футболки і бюстика, починаю тертися самим палаючим місцем об його стегна, немов це допоможе втихомирити пожежу.

Не встигаю зміркувати, в чому справа, як Свят притискає мою голову до плеча, розриваючи поцілунок.

— Усе. Все, моя дівчинка. Нам потрібно охолонути. Тут я точно не можу поки зайти з тобою далі.

Слухаю прискорене дихання коханого і поступово приходжу до тями. Раніше він говорив, що хоче мене. Так ось, я тепер знаю, що теж хочу. Боюся сильного болю. Сумніваюся в тому, що Святу сподобається зі мною. І все ж невгамовні фантазії стають сміливіше і сміливіше, і жодна з них не обходиться без участі мого принца.

Занурившись у свої таємні думки, оглядаю стіл і помічаю чашку! Ту саму, яку Свят купив перед дощем на алеї. І вибирав він її не для себе...

— Так ти чашку вирішив залишити собі? — згадалося, як Свят обирав улюблений колір Христі.

— Та ні, бігаю по місту з чашкою кожен день, все продати не можу. З неї хоч чай пити можна? — мені і бачити не треба, що він зараз сміється з мене.

Стояла б моя чашка посеред столу, якби не хотів. Ага. Як же...

— Мені так приємно, що тобі подобається те, чим я займаюся, — обняла його міцно-міцно, утикаясь носом в шию, і балдіючи від аромату мого хлопця... ммм... так би і просиділа на ньому півдня. Але ще більше приємніше, що він тоді купував не для неї.

— На твої ходіння на алею по вихідним моє «подобається» не поширюється, — тут же бурчить, теж мені власник.

Знехотя відриваюся, щоб більше не дражнити обох, і встаю заглянути в чашку. Залишки кави. Ось і доказ. Здається, моє щастя надулося, як повітряна кулька і зараз злетить під стелю.

Часу зовсім не залишається, ми ще трохи балакаємо, вірніше Свят мене смішить, а я не можу перестати реготати. Разом виходимо в приймальню. Лера сидить на столі секретарки, розмахуюючи ногами в повітрі, а Яніна скоро відіб'є собі пальці з французьким манікюром, люто вистукуючи на клавіатурі по звуку азбуку Морзе з нецензурною лайкою.

— Я ввечері приїду до тебе, маленька, відвезу повечеряти, — нахиляється до мене Свят і цілує в щоку.

Яніна упускає мишку, різко підкидаючи голову, а Лерка задоволенно посміхається, підморгуючи мені. І тільки я відкриваю рот попрощатися, відчиняються двері в приймальню і входить батько Лери і Свята.

Ой, він же…

Моє хвилювання миттєво згасає, поступившись місцем шоку.

Ще цього тут не вистачало.

Слідом за батьком з'являється байкер з шоломом в руці.