Глава 37

Аня

У суботу на алеї я особливо хвилююче себе відчувала.

До зустрічі з принцом намагалася заробити і провести активно вихідні дні. Потім понеслася смуга чудес. Раптових появ Свята. Частих змін від захвату до роздратування, і назад. І ось, сьогодні день, коли я зможу відкрити для себе хоч частину пояснення випадковості. Вчора ледве стрималася, щоб при зустрічі не видати себе коханому.

— А раптом сьогодні чергове диво не прийде? І ти впевнена, що покупець з'явиться в обід? — Лера через годину почала сіпатися і озиратися по сторонах у пошуках того самого посланця від брата, при цьому скидаючи дзвінки наполегливого абонента.

— Свят просив написати, коли звільнюся. Отже, він хоче приїхати за мною, і навряд чи стане чекати до вечора. Ще трошки і все-все з'ясуємо, — на відміну від подруги я відчувала, що вона приїхала не дарма.

Сем швидко з'ясував, в чому справа, і запропонував зробити ставки.

У підсумку: мій друг карикатурист, головний художник картин і мадам Вишивка поставили на те, що ми не спіймаємо Свята на диві, а ми з Лерою не стали їх переконувати.

У разі програшу нехай пригощають нас тістечками з найкращої кондитерської міста, яка знаходиться за поворотом в кінці алеї. Ми-то знаємо правду, всього лише довести залишилося. Хі-хі.

— Залишайся тут, а я йду в пункт спостереження, — дістала моя шпигунка телефон, включаючи камеру, — Аня, спробуй затримати чудо-покупця трохи довше, щоб знімки вийшли якісні.

Лера відправилася за лоток морозива, перед тим купивши там один ріжок. А я залишилася чекати, нервово поглядаючи на час, кожні п'ять хвилин. З метою хоч якось відволіктися, перемкнула увагу на натхненне пихкаючого над портретом Сема.

Спіймана жертва в особі жінки крупної статури в зеленій пишній сукні, поки ще безтурботно посміхалася і не здогадувалася про те, що вона насправді — капуста в грибному капелюшку. Якою стане реакція жінки важко уявити, але особисто мені відомо, коли Сема тягне на їстівну тематику — художник голодний. Дістала з сумки бутерброд і простягнула йому, поки він не вставив їй в очі котлети.

— Яка ціна на чашки і горщики? — мене відволік дзвінкий жіночий голос, і я з відкритим ротом втупилася на підставну клієнтку.

Цього разу нею стала брюнетка з короткою стрижкою в строгому брючному костюмі. Прямо на лобі написано: вийшла з офісу, прямо від Свята.

І розглядала її як посланця згори, не я одна! Сем кинув мольберт, наблизившись до нас. Мадам Вишивка і художник оточили її ззаду, а Лерка помахала з-за рогу лотка. Ось-ось ми все і дізнаємося...

Назвала спеціально ціну в два рази вище. Гроші все одно потім поверну в обмін на свої горщики...

— Дівчина-а, а ви не знахабніли, так дорого продавати своє глиняне барахло? — фиркнула брюнетка і, обізвавши нас всіх спекулянтами, понеслася геть.

— Ой! Я, здається, злякала справжнього покупця, млин фіолетовий, — засмучено помахала шпигунці відбій.

Всі розійшлися. Лера купила вже третє морозиво і знову сховалася в укриття. Капуста в грибному капелюсі, побачивши себе у всій красі на папері, почала бити сумкою Сема і вимагати назад гроші. Вирватися йому не вдавалося, вона встигла схопити горе-художника за руку. Довелося заступитися за друга, але на грізну жінку мої вмовляння не діяли.

— У ситому стані карикатури у художника красивіше виходять, — вже не знала, як його відмазати перед Капустою. Ну не можна ж стукнути жінку горщиком або поперечиною від рами. — Ви тільки подивіться, який він маленький, голодний, а ви його ще й добиваєте, — удари сумкою затихли, і я перевела дух.

Може, все ж таки зглянеться?

— Значить так, — підняла Капуста догори пухкий вказівний палець, другою рукою утримуючи бідолаху, — Зараз я його забираю звідси. Годую своїм борщем з пампушками, а потім подивлюся, що вийде.

Сем підкотив очі збираючись зомліти, я кинулася телефонувати в поліцію. Палітра гримуча! Людину викрадають! Сусіди по алеї збіглися з усіх боків.

— Тихо всім! — зупинив розгніваний натовп головний художник алеї. — Нічого з Семом не трапиться. Я в якості застави візьму паспорт у незадоволеної замовниці. Давно пора провчити жартівника! Тим більше, їжу пропонують, а не шибеницю.

Ні, ну я все одно проти того, щоб віддавати беззахисного друга. Жінка в чотири рази більше за розміром, і вона...

— Дитинко, чиї ці прекрасні роботи? — мене відвернула старенька з добродушним обличчям, — Я б купила чашечку.

— Вироби — мої. Розгляньте, будь ласка, ближче, — протягнула їй одну з чашок, — Я вам зроблю знижку, якщо вирішите купити.

Відволіклася буквально на хвилинку, повернулася — від Капусти з Семом і сліду не було.

Старенька переглянула кожну, розповіла про цілу купу онуків. І, гублячись у виборі, попросила завернути все, щоб ніхто не образився.

Що?!! Так це Вона?