Глава 42

Свят

«Як справи у моєї принцеси?»

Пишу Ані в машині, поки чекаю Христю на парковці аеропорту. Дивлюся на час, ось-ось має вийти. Літак вже приземлився. А мені ще в офіс треба встигнути до наради.

«Бачив би ти мене зараз, так не називав. Ледве відмилася після першої пари».

Ну і що я повинен подумати, якби не знав про схильність до заляпування фарбами чудної дівчини? І сестра точно така ж. Оточив себе художницями з усіх боків.

«Я сподіваюся, ти без хлопчиків впоралася?»

«Свят, ну ти це знов? У наших хлопчиків простий олівець не допросишся, а то ще йти кудись».

Так і бачу її обурене обличчя зі зведеними будиночком бровами. Млин, хочу до неї...

Твою матiр, Христя, чого ти повзеш так довго? Виліз з салону авто, маючи намір йти всередину, але в цей момент з’явилася струнка постать причини моєї сьогоднішньої затримки.

Христя мене відразу помітила і прискорила крок. Слідом за нею на невеликій відстані волочив валізи вантажник, намагаючись не відставати.

— Як же я скучила за тобою, Зай! — кинулася вона мені на шию, б'ючи в ніс стійкими парфумами.

Але ж мені раніше подобався її аромат з ненав'язливими нотками жасмину. Зараз вдихнув як щось відразливе. Я щільно підсів на ванільний шампунь маленької володарки мого спокою. Тому поквапився відсторонитися від засмаглої колишньої коханки, яка так і світилася радісттю.

— Христя, нам вже час їхати, сідай, — відкрив перед нею пасажирські дверцята і прийняв багаж від вантажника, який так і топтався поруч, очікуючи на оплату за доставку.

Напевно, вона точно скучила, так багато і швидко Христя ніколи не базікала. Поки виїхав на магістраль, що веде до її дому, голова забилася ватою до відмови.

— Ой, мало не забула! Я ж тобі купу подарунків привезла! — тут же зашелестіла в своїй маленькій сумочці, — Ось, дивись який класний, — поклала зверху на кермо, залучаючи мою увагу. В прозорій упаковці побачив чоловічий гребінь, із зображенням лева на ручці. Ну, хоч не сердечко і на тому спасибі. — Решта в валізі, пізніше віддам, — і погладила мене рукою по стегну, описуючи кола.

— Дякую, Христь, мені подобається, — прибираю з штанів пустотливу руку і закидаю в бардачок подарунок.

Далі під жваві розповіді, як вона вибирала, і скільки всього мене ще чекає, зупиняюся на парковці біля її під'їзду.

Для збереження совісті заношу в квартиру речі. Як би там не було, сам відправив, сам же і доставив додому. Христя з порога полізла до моєї ширінки, мало не падаючи на коліна. Медом їй там намазано, чи що?

— Христь, заспокойся, зараз взагалі не до цього. Нам потрібно серйозно поговорити, — прибираю від себе її моторні пальці з гострими кігтиками.

— Ми місяць не бачилися... Ну-у, Зай! Хочу тебе. Я ж не зраджувала там тобі, чекала нашої зустрічі, — кліпає віями з найчеснішим видом, і стоячи навпроти грайливо облизує пишні губи.

У щирість віриться мало, знаючи, якою вона може бути падкою на чоловіків.

Спеціально не проходжу далі порога, щоб потім вискочити швиденько, ще до початку можливих істерик. Відчуваю себе кепсько, але розумію, що іншого способу донести, все одно немає.