Епілог

Аня

Розставила горщики в ряд на столику. Уперед виставила чашки і вазочки. Краса! Залишилося дочекатися покупців.

— Ось я відчуваю, що скоро прийде оптовий чудо-покупець, — впевнено каже Лера, розташувавшись на бордюрі позаду столу. — Я так подумала, що і йти не стану. Розгляну уважніше, бо минулого разу бабуся до мене спиною стояла і потім так швидко пішла, що я і не запам'ятала, як вона виглядала.

— Якщо бабуся повернеться, то я її впізнаю, — хоча я теж тоді відволікалася на ситуацію з викраденням Сема, а потім взагалі сконцентрувалася на упаковці свого товару, щоб покупець в дорозі не розбила. — Але може і не прийде, на минулих вихідних крім Свята мною ніхто не цікавився, — додаю свої припущення.

Варто було мені сьогодні з'явитися тут, сусіди по алеї навперебій почали розпитувати, де пропадала, чого не приходила, і барвисто описали появу Свята з квітами, які він потім віддав Пані-Вишивцi.

З того самого дня стільки змін сталося, що і не віриться в давність одного тижня. Одне те, що сьогодні я впереше не прийшла з сумкою з гуртожитку, а мене привіз Свят, все більше допомагає звикнути до думки про те, що я живу з коханим принцом.

За один тиждень я не встигла ще повністю освоїтися незважаючи на те, що Свят перевіз всі мої речі. Мені поки багато незвично: простора квартира, слабенькі кулінарні навички для приготування смачної їжі, відчуття себе в новій ролі господині, намагаючись створити затишок.

Але це все дрібниці, порівняно з тим, що я відчуваю, засинаючи і прокидаючись з коханим. Ну ось, варто згадати про коханого, як я вже хочу швидше до нього, але ж день тільки почався і Свят зайнятий по роботі.

— Ань, подивись, хто йде, — киває мені в бік Лера.

З важкою картатою сумкою, наскільки здогадуюся повною їжі, крокує по алеї Капуста.

Переводжу погляд на Сема. Помітив. Розквіт в усмішці на маленькому личку. Головне — не злякався! Навпаки, покидав кисті і вибіг зустріти свою любу годувальницю.

— Мені щось підказує, Капуста змогла причарувати своїми борщами нашого веселого карикатурщика, — радію за новоявлену парочку.

— Та там все серйозно, — хихикає Лерка, побачивши те, як Сем трепетно ​​вклав маленьку долоньку в велику руку Капусти, — Тепер Сему можна не обмежуватися в фантазії для клієнтів. Капуста в разі чого відіб'є улюбленого художника. З нею йому нічого не страшно.

Сем підводить милу, а коли Капуста ніяковіє, припадаючи яскравим рум'янцем на пухких щоках, так і стає до свого мольберта. І закінчує писати портрет сидячого на стільці ділового серйозного чоловіка, перетворивши його в амура, та для більшої схожості, надівши Амурчику діловий костюм.

— Поки не розкупили все моє багатство треба ж встигнути фото зробити, — згадала я про одну ідеї, підкинуту Святом.

Щодо розкупили — пожартувала. Поки тільки ціною поцікавилися, проходячи повз, так що чергою бажаючих і не пахне.

— А сайт Свят тобі зробив? — подруга відразу зрозуміла, про що мова.

— Так, залишилося тільки оформити фотографіями товару.

Знаючи, що повністю відмовитися від свого хобі не зможу і часто на алею відпускати мене не хоче, Свят запропонував виставляти товар на продаж через інтернет. Для мене це теж нове і несподіване рішення, і я б хотіла спробувати.

У будь-якому випадку, навіть якщо затія вдасться, зовсім без алеї не зможу. Нехай не так часто, але навідуватися з горщиками буду, звикла вже до всіх і тягне мене на творчу тусовку, чого вже тут приховувати.

До обіду ми з Лерою встигли перекусити пиріжками Капусти, вона принесла цілий тазик, на всю алею вистачило. Обговорили підготовку до конкурсу натюрмортів, в якому Лера бере участь разом Леонардо. І тепер так само зустрічається з ним на лавочці для обговорення ескізів.

Минулі збори команди під назвою «утерти ніс генію» я пропустила, і від наступних відкрутитися не вийде. Сподіваюся, Свят не стане мене ревнувати і ганятися за Леонардо.

— Палітра гримуча! Бабуся до нас йде, — я відволікла Леру від жвавого листування.

Вже так розслабилася за півдня, що й забула, навіщо взагалі подруга зі мною сидить. І тільки побачивши знайому покупницю з сумкою, стало все зрозуміло.

— Ну, ти давай поки не показуй виду, а я потім вигляну, — заметушилася Лера, пригнувшись під моїм столом.

Бабуся, не підходячи більше ні до кого, наблизилася до мого столика. Що ще раз підтверджувало — прибула тільки до мене.

— Дитинко, я до тебе за горщиками приїхала, — втішила мене дуже сильно.

— А чашки і вазочки вам сьогодні не потрібні? — уточнила, щоб зрозуміти напевно скільки візьме.

— Як же не потрібні? Ще й як! Моїм онукам сподобалися. Ось і подругам візьму на подарунки.

От пощастило як!

Лерка під столом голосно розсміялася.

Бабуся насторожилася, виглядаючи на всі боки, звідки шум. Поправила косинку руками, незважаючи на спеку в рукавичках, і подала мені свою велику сумку, щоб я склала товар.

— Доброго вам дня, бабуся! Давно не бачилися.

Вилізла зі свого укриття Лера.

Тільки чого вона так дивно привіталася, прийшла до мене перша думка. Минулого разу, хоч і здалеку Лера сфоткали бабусю. І хоч я ще не встигла познайомитися з бабусею Лери і Свята, вона ж могла дізнатися.

— Ах ти ж дитятко, — махнула покупниця Лері. — Допоможи краще звернути горщики, а не стій над душею.

— Звичайно, допоможу, бабуся, — начебто нормально відповіла, але ось хихикання з Лерки так і рвалося.

Мені навіть незручно стало. Літня людина все ж таки...

Лера замість допомоги пройшла вперед і обійшла бабусю зі спини. Та в свою чергу повернулась боком і натягнула широку в'язану кофту до верху шиї.

— Сем, у вас теплий чай ще залишився?

Мені просто подумалося, що мерзне бабуся і треба б зігріти.

— Ні, чай бабусі не допоможе. Віскі тільки спрацює, — заперечила Лера, зовсім мене вганяючи в фарбу.

Навіть Капуста добрішою виявилася і полізла за термосом, почувши моє прохання.