Кохання? Ні, не чули.

Розділ 4

–Діна! Дін! Вставай!–хтось голосно шепотів моє ім‘я

–Ну ще 5 хвилиночок, мам–крізь сон благала я

–Діна! Ну запізнимось же!–продовжував будити мене голос. Невже Алексовий? От чорт! Я ж у нього вдома. Бліііін, школа.

–Йомайо, Алекс!–сказала я і швидко встала. –Скільки годин?

–Через 30 хвилин їдемо–посміхаючись, відповів він

–Встигаємо. Добре.Вийди я переодягнусь. Будь ласка–попросила я

–Хах. Добре–все ще усміхаючись сказав він і вийшов, сказавши–чекаю внизу

Я швидко одягнула якусь худі і голубі джинси, вкотре  подумки дякуючи, що в нас немає шкільної форми. Потім бігом почистила зуби, взяла портфель і побігла вниз

–10 хвилин. Щось ти швидко–досі усміхався Алекс–Сідай їсти

Лише зараз я помітила на столі в кухні багато, реально багато їжі. І мій улюблений фруктовий салат! Ура. Ми почали їсти

–Як думаєш, як зреагують на нашу появу разом?–спитала я

–Думаю офігіють точно–відповів Алекс

–Але ми ж просто друзі?

–Так, звичайно–абсолютно байдуже сказав він, але мені здалось, що в його очах на секунду промайнув сумнів. Певно здалося

Потім ми поїхали до школи. На новій бмв. Чорній новій бмв. 

–Класна тачка!–сказала я, поки ми їхали

–Я знаю–відповів він. І дуже тихо додав–як ти

Я зробила вигляд, що не почула. Дивно якось це все. Решту дороги їхали мовчки. Коли він припаркувався,  то вийшов з машини і відчинив дверцята машини, щоб я вийшла. Це було так інтелегентно, що просто фе. Я сказала що це було зайвим. 

Поки ми йшли до школи всі витріщались на нас, як на неандертальців. Ми мовчки зайшли в клас. 
 

7:55 Катя з Таньою зайшли. 
–Хелоу, Ді

–Добрий ранок

–Як ти? Все норм

–Та да. Живу в кайф

–Ну дивись на наркоту не присядь

–Знаю, знаю...

8:00 звоник....

Всі урокі були скучні. Крім того, шо всі тупо зирили на мене і Алекса нічого нового не було. Ми за весь день ні разу не говорили. В кінці уроків я сказала йому, що хочу погулять з подругами. Алекс сказав шоб я потім його набрала і він мене забере. Він мені як старший брат прям.

Ми з дівчатами пішли на наші любімі суши. 

–Ну як він тобі?–в сотий раз допитувалась Катя

–Просто друг і нічого більшого. Слухай, може відчепишся? Якшо тобі він нравиться, то забирай собі–уже 100-ий раз відповідала я

–Ну мені ні, а от ...

–Непоняла – сказала я

–Ну нрав він мені. І що?–призналась Таня

–Жесть. Ну зараз він вроді нормальний, але раніше він же був прибацаний. Давно Алекс тобі подобається? –спитала я

–З 1 вересня. Це півроку–знехотя прощебетала Танька

–Ну ти даєш. Ну якшо хочеш, то я спробую вас звести. Ми ж тепер разом живем. Ну в одному будинку типу–запропонувала я

–Було б круто–сказала Таня. І на її лиці з‘явилась дитяча посмішка. Походу хтось конкретно втюрився

Ми ще трошки посиділи, поговорили про все на світі і я написала Алексу, щоб під‘їхав. Коли ми прощались з дівчатами мені здалось, що в Таніних очах промайнула ревність. Чи навіть ненависть. Певно здалося....

–Ну як погуляли?–спитав Алекс

–Та норм. А ти шо робив?

–Кіношку подивився. Скукота повна

–Ти просто ще годний фільмец не нашов. Хочеш сьогодні разом щось подивимся?–запропонувала я

–Да, давай

–А яке в тебе повне ім‘я?

–Олексій

–А можна ти будеш Льошкой?

–Та без проблем

Ми вже приїхали і домовились зустрітись в 19:00 внизу. Там у залі величезний екран і кучааааа попкорну. Я встигла зробити дз, щоб завтра і післязавтра просто валятись в ліжку.

19:00 ми вирішили подивитись кіно. Як раптом мені позвонив невідомий номер

–Ало

–Доброго вечора! Це Діна Кембері? 

–Так це я.

–Хочу повідомити вам, що ваших прийомних батьків було арештовано в Київі і вони відбудуть строк 10-15 років за розповсюдження наркотиків і спробу втечі від поліції. Оскільки ви ще неповнолітня, то ви житемете з вашою прийомною бабусею. Ну тепер ви в безпеці. Всього вам найкращого! Гарного вечора, вибачте, що потурбував!

–І вам. Допобачення–відповіла я

–Щось важливе? Ти вся зблідла–спитав Льоша

–Батьків посадили на 10-15 років і я тепер житиму з бабусею. Але я не хочу.

–То живи тут. Я не проти, батьки також. Я їм вчора телефонував. Вони затримаються на Мальдівах ще на півроку. Моя сестра–Іра, важко приходить в себе.

–Дякую за все, чесно–я знову розплакалась. Льошка пригорнув мене до себе і я носиком вткнулась в його худі. Тепер воно також мокре. Потім він взяв моє обличчя в руки і рукавом худі витер гарячі слізки з моїх щік– вибач – невідомо навіщо сказала я–вмикай вже Людей-Х

Ми до ночі дивились фільм. Навіть три частини встигли глянути. А потім я заснула в нього на плечі. Прокинулась я в зеленій кімнаті. Невже він ніс мене на руках? Я ж важка! От-то вже. Я привела себе в порядок і спустилась на кухню. Було вже 11:00. Зате я виспалась. Там вже було багато їжі, як завжди. І записка від Льоши–«Буду пізно. Якщо хочеш кудись поїхати, попроси водія або візьми машину. Тільки не розбийся». Біля записки лежали ключі. Я не вмію водити. Та й іти сьогодні нікуди не хотілось. Я поснідала і вирішила пройтись будинком. Тут стільки кімнат! Я навіть знайшла басейн, боулінг, сауну, масажний стіл і ще купу всяких приколів. Мені захотілось поплавати. Я знайшла в своїх речах купальник і, одягнувши його, пішла плавати. В дитинстві «батьки» записали мене на плавання, тому хоч плавати я вміла. Було 12:00. Я поплавала з годинку і коли набридло, то пішла дивитись кіно. Четверта частина Людей-Х. Весь день я валялась, валялась, їла і валялась. Мені сподобалось. 
Ввечері прийшов Льошка. Він приєднався до мене і ми знову дивились фільм. Разом. Потім я лягла йому на плече. Від нього так приємно пахне духами і ним. Льошкою.... Стоп. Я ж не закохалась. Нініні. Нізащо на світі. А Таня? Господи.

 Я відчувала на своїй щоці його тепле дихання. Не знаю, що на мене найшло, але я різко піднялась і сіла йому на коліна так, щоб моє обличчя було навпроти його. Обвивши руками його шию, я його поцілувала. Він на секунду очманів, але потім відповів мені. Його губи накривали мої. Знову і знову. Це було так приємно, ніжно, лагідно. Я відчула летючих метеликів у животі. Це було щось нове, неймовірне. Як якась ейфорія. Ми цілувались поки нам не забракло дихання. А потім знову і знову. Я не знаю скільки пройшло часу, але було таке відчуття ніби вічність і водночас ніби 1 секунда. 
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше