Частина 14. Королева гори

Частина 14. Королева гори

Ти - королева гори!

Ти - королева ночі!

Тільки мене обери -

Хочу!

У розважальному центрі того дня, як і зазвичай по суботах, було дуже людно. Зоряна йшла виваженим і впевненим кроком, нікуди не поспішаючи, але і не зволікаючи. Вона оглядала людей, що з усіх сторін кудись простували, сміялися, деякі навіть сварилися, нервово шукали щось необхідне у сумочці, цілувалися, грали у квача! Люди відпочивали!

Вона йшла і думала про свої плани: “Як чудово, що сьогодні так багато відвідувачів! Значить, у мене значно зростають шанси виконати обіцяне...” Внутрішній голос Зоряни звучав так підступно-змовницьки, ніби вона запланувала пограбування найбільшого у місті банку. Насправді ж дівчина спокійно підійшла до стійки із адміністраторами кінотеатру, купила квиток на вечірній сеанс, взяла декілька рекламок, що розповідали про майбутні прем’єри, а потім повернулася до місця, де розташовувалося її улюблене кафе.

“Хей, а це ще хто тут?..” - Зоряна різко зупинилася перед входом, адже вона хотіла присісти за свій постійний столик, щоб посмакувати піцою та найсмачнішим у світі морозивом, але, на превеликий жаль, він був зайнятий.

Шумна компанія із п’яти чоловік щось весело святкувала саме за “найкращим” столиком. Це неабияк засмутило Зоряну. Ще б пак! З того місця на другому поверсі відкривався гарний огляд, тож можна було спокійнісінько спостерігати за всім, що відбувається в залі, а головне - хто з присутніх сьогодні стане її кавалером!

Вона, не довго думаючи, сіла за столик навпроти, і, замовивши лише каву з вершками, вирішила зачекати, доки галаслива компанія, швидше всього ще студентів, піде: “Навряд чи вони довго тут туситимуть... Скоріше за все, ця компашка невдовзі піде чи у боулінг, чи у лазерні війнушки грати... І звільнить мій столик...” - думала дівчина і, без поспіху попиваючи свій ароматний напій, все поглядала на те місце, де вона зазвичай сиділа.

Зоряна виявилася права. Не минуло і п’ятнадцяти хвилин, як  компанія почала збиратися. Дівчина лукаво посміхнулася сама до себе і уже перебувала в повній бойовій готовності по захвату бажаної території, як один із хлопців тієї веселої групи раптом підійшов до неї.

- Можна? - вказав на місце поруч високий симпатичний юнак.

Зоряна на мить розгубилася, тому питально підняла брову і ще хвильку мовчки дивилася на хлопця. Але цього виявилося досить, щоб незнайомець прийняв тишу за згоду і швидко вмостився поруч.

- Перепрошую, ми знайомі? - нарешті вимовила дівчина.

- Лев, - простягнув руку той, а Зоряні нічого не залишалося, як відповісти йому таким самим жестом.

- Зоряна…

- Тепер ми знайомі, - посміхнувся такою відтренерованою акторською посмішкою юнак, який і справді був чимось схожий на кінозірку. - Помітив, як ти з мене очей не зводила, тож вирішив підсісти. Ти перша, скоріш за все, не підійшла б?

- Що?! - у Зоряни від подиву мало щелепа не відпала, але Лев не змусив довго чекати на відповідь.

- Ну, ви ж, дівчата, думаєте, що підійти першій - це соромно, неправильно і не пасує жінкам. Зазвичай так і сидите, соромитеся… - новий знайомий без будь-якого вагання дивився на співбесідницю і говорив так, ніби давно з нею товаришує.

- Я перепрошую, але я… - спробувала, було, заперечити що-небудь дівчина, але її намагання виявилися марними.

- Так, так, так... Ти не така... Але, насправді, яка різниця? Ми от зараз зав’язали знайомство - і це головне, правда ж? - Лев виглядав і впевненим, і стовідсотково правим, і дуже привабливим, що важко було сперечатися з таким співрозмовником.

- А й дійсно, яка різниця? - вголос припустила Зоряна, а потім ще про себе додала: “Хіба не цього я прагнула? Ось сам в руки прийшов... Симпатичний, розкутий, можливо, на пару років молодший та трішки дивакуватий, але ж мені не дітей з ним ростити. Що тут думати? Хапай - і біжи!”

- Морозива? Чи, може, чогось міцнішого? Коктейль який-небудь? - перебив дівочі роздуми новий знайомий.

- Почнімо з морозива, а далі - видно буде! Як діло піде... - нарешті і Зоряна почала грати за правилами найцікавішої у світі гри під назвою “Флірт”.

Хлопець швидко зробив замовлення і кулею повернувся назад, немов боявся, що рибка може у будь-який момент зірватися з його гачка. І він мав-таки рацію. Хоч як Зоряна не намагалася тримати себе в руках, все одно ноги були напоготові у якийсь зручний момент тікати від того дивного столика, який, мов магнітом, притягнув до себе незнайомця.

- У мене сеанс о сьомій. Ти... як дивишся на те, щоб разом сходити на фільм? - неочікувано для себе запропонувала Зоря.

- Ідея просто супер, але у нас ще повно часу до семи годин... Пропоную... піднятися он на ту вежу, - Лев підняв свою велику руку і вказав на новеньку розвагу, яка функціонувала тільки декілька тижнів.

- То ж стіна для скелелазіння, чи не так? - здивувалася Зоряна, хоча той жест рукою дав їй можливість оцінити біцепси знайомого і навіть трішки ними помилуватися.