Частина 15. Друзі по нещастю

Частина 15. Друзі по нещастю

Частина 15. Друзі по нещастю

 Коханими примарними,

Намаганнями марними,

Сльозами болючими, ранніми

Ранами...

Тихесенько клацнув замок вхідних дверей, і вони дуже повільно прочинилися, ніби остерігаючись побачити когось у кімнаті. Проте того боялися не двері, а тендітна дівчина, яка пересувалася навшпиньках маленькими кроками. Не вмикаючи світло, Зоряна зайшла, ніби по-злодійськи проникала, до своєї квартири. Дівчина завчасно роззулася і зняла із себе верхній одяг, щоб раптом не розбудити свого сусіда і суворого друга Назара.

- Ти думаєш, я міг заснути, коли тебе о такій порі немає вдома? - різко ввімкнув світло товариш, заставши Зоряну у смішній позі. - Чому телефон вимкнений? Я вже всі лікарні обдзвонив. Уже хотів у поліцію заявляти про зникнення!

- Вибач… - прикрила очі від яскравого світла винуватиця.

- Вибач?! Вибач?! - не знаходив собі місця співмешканець, який те і робив, що виміряв нервовими кроками вузенький коридор.

- Чого ти так кіпішуєш? У мене ж все добре… - спробувала виправдатися Зоряна. - Просто батарея сіла у мобільному…

- Що? Це я чого кіпішую?! Добре у неї все! - з іронією мовив Назар. - Не роби більше так! Я за цей час подумки тричі поховати тебе встиг! Зоряно, ніч надворі! А місто у нас не з тихих... Чого кіпішую?.. До речі, а де це ми таких словечок нахваталися, га?

- Зроби мені кави чи чаю... і я тобі все розкажу, - сусідка винувато поглянула на годинник, стрілки якого зрадницько летіли до ранку.

Спочатку Назар мало не вибухнув, але потім потроху почав заспокоюватися. Подруга жива-здорова, вже вдома... Немає причин для хвилювання, чи не так?.. На душі полегшало, тож він мовчки пошкандибав на кухню ставити чайник.

- Тобі, як завжди, еспресо чи подвійну порцію? - уже спокійно, але якось замислено запитав хлопець.

- Якщо можна, то краще велику чашку чорного чаю з бергамотом. А в нас щось є перекусити? - посміхнулася Зоряна, коли Назар одразу ж поліз у холодильник за інгрідієнтами для бутербродів. - Чудово! А я тоді швиденько в душ!

За п’ять хвилин друзі уже пили гарячий чай з великих горняток і сміялися над всім, що трапилося за останню добу.

- Ой, Зорю... Ти мене з кожним днем дивуєш все більше і більше! - уже зовсім спокійно сказав Назар.

- Якби ти тільки знав, як я сама себе кожного разу дивую! - Зоряна швидко відкушувала шматок за шматком від великого бутера (до речі, це ще одне нове слово, яке помітив Назар у лексиці подруги).

- То у вас з ним вже... було?.. - питально поглянув хлопець.

- Що саме? - не одразу зрозуміла дівчина запитання друга.

- Ну... Буууло...? - протягнув таємничо Назар, ніби від цього запитання ставало зрозумілим і чітким.

- Що ти... А... Ти що?! Зовсім здурів?!! - Зоряна на декілька секунд забула про їжу, адже їй нарешті стало зрозуміло, на що так натякав друг. - Після першого дня знайомства? Ти серйозно?! Мені вже вистачає того, що цілуватися навчилася. Тепер от цілуюся з першими зустрічними! Ні, до “буууло” мені ще “далеееко”! Хоча… він, уявляєш, мені пропонував!.. Причому неодноразово... Я навіть думаю, що відмова його образила... Але то вже його проблеми!

- Це точно! Так ви тепер зустрічаєтеся чи ні? - чомусь вже з полегшенням запитував далі Назар.

- А звідки мені знати? Ми про це не говорили! - Зоряна взялася за другий бутерброд і продовжила так само весело: - Хоча... вечір я провела просто бомбезно! І якщо він запропонує повторити, то я обов’язково погоджуся!

- Бомбезно... - хлопця починала дратувати нова манера спілкування подруги, але він не міг робити їй зауваження. - А номерами ви обмінялися?

- Так. І номерами телефонів, і додали один одного у друзі в соціальній мережі. Зв’язок не втратимо! Так, все було дуже смачно! Дякую, сусідо! Я в ліжечко, - доївши останній шматочок сиру, сказала Зоряна. - Спати хочеться, просто жах! Ноги гудуть... Ми з Левом півміста пішки обійшли… Гуляли й на зорі дивилися… романтика!

- Так, радий за тебе... - провів поглядом безтурботну дівчину Назар.

Перед сном Зоряна ще раз перевірила месенджер і телефон: “Ні... Порожньо... Може, уже спить?..” На цьому німому запитанні вона обійняла вже за звичкою свою подушку і поринула у теплий сон.

Сьогодні думки їй не заважали. Чомусь пригода з Левом так сподобалася дівчині, що вона мала вільні та гарні сни, у яких почувалася такою легкою і піднесеною, ніби усі проблеми зникли з її життя. Ось і та стіна, по якій вона кілька годин тому підіймалася разом із новим знайомим... От тільки у сні Зоряна караскалася по справжній скелі, а оточували її неймовірні краєвиди: блакитне небо де-не-де одягнене у м’якенькі та пухкенькі, як солодка вата, хмари, великі птахи, які літали далеко знизу, маленькі кучеряві дерева, що очікували Зоряну з самого низу... Дивно, але уві сні дівчина взагалі не боялася висоти, вона впевненими рухами йшла до своєї мети - підкорення вершини.