Частина 19. П’янкі розмови

Частина 19. П’янкі розмови

Земля страждає від землетрусів,

Небо горює у блискавках...

Шкода, багато тепер ісусів

На виставках...

Місяці невтомної праці і глибоких душевних страждань, - так чи то карала, чи то відволікала себе від важких думок спустошена Зоряна. Той, хто хоч раз у своєму житті по-справжньому кохав, знає, що немає нічого болючішого за душевні рани. Ліків від таких недугів не винайшли й донині...

Ніщо не може полегшити той невимовний біль, що не дає ні їсти, ні пити, ні просто жити. У такі періоди людина перетворюється на робота - бездушну механічну машину, яка існує і функціонує, проте не живе... За логікою ми розуміємо, що повернути і змінити минуле неможливо. Продовжуємо жити спогадами і моментами, коли були надщасливими. Але від цього стає ще гірше... Такі солодкі і оксамитові спогади перетворюються на зброю повільного самознищення. Одвічна боротьба розуму і серця! І, як не дивно, серце таки виграє вирішальну битву: змушує згадувати доторки сильних рук, мучитися від бажання, яке наповнює тіло, не дає можливості розуму стерти з пам’яті ніжні слова і жагучі картини пристрасті та вогню, що спалахував кожного разу між закоханими...

- Боляче... - виривалося інколи з вуст Зоряни, коли вона прокручувала в голові останній фрагмент пам’яті, у якому головним був Лев і його нове захоплення, - ... і принизливо...

А серце - таке серце! Воно просить... Ні, вимагає кохання! Не може без нього битися, переганяти молоду кров по венах... Йому конче необхідне кохання! Не важливо яке: нищівне, нещасливе, разюче... Хай калічить, руйнує, вселяє зневіру… Хай змушує робити помилки, втрачати голову, підкорятися безумству! Хай! Серце вимагає кохання, бо це - нагальна потреба людини! Крапка.

У невеличкій старенькій зйомній квартирі продовжували битися два понівечені серця, отруєні нещасним коханням. І їм було дуже комфортно жити поряд...

- Нарешті відпустка! О, так! - аж підстрибувала останнім часом така нещаслива Зоряна. - Бажана і довгоочікувана! Ммм... Літо, літечко, як же я тебе обожнюю! Знаєш, Назаре, особливо я люблю серпень! Це час, коли вже відчуваєш, що ось-ось і настане кінець... Якесь дивне відчуття мені підказує, що щось хороше неодмінно повинно трапитися. Щось приємне, дивовижне, можливо навіть неймовірне! - не могла стримати емоцій дівчина. - Нарешті відпочину від нав’язливої ідеї Вадима. Він мені зовсім проходу не дає: знову хоче бути разом! І від Марини, яка відтоді, як дізналася, що в нас з ним були стосунки, а тепер Вадим мною просто марить, постійно намагається мені зробити якісь капості.

- А ти думала!.. - тільки і зміг вставити у монолог подруги піврепліки Назар.

- Думала... Вона ж весь час намагається мене підставити, вколоти, принизити... Як я від них втомилася! - Зоряна нарізала овочі на салат, швидко перебираючи руками та махаючи ножем. - А ще усі ці нав’язливі клієнти та інвестори, які дошкуляють різними пропозиціями продовжити знайомство в якомусь іншому “більш приємному та затишному місці”…

- Ой, ну ти і перебірлива! Уже й інвестори її не влаштовують! - Назар вправно намащував масло на майбутні бутерброди. - А Лев? Щось від нього чути?

- І Лев туди ж - хай йому грець! - скривилася Зоря. - Ні, ну от як у вас, чоловіків так виходить: спочатку дрів наламати, а тоді - “кохання до скону”?! Лев... Пости щодня сумні пише на фейсбуці, типу страждає... Ой, а пісеньками якими плаксивими ділиться!.. Як же я такого не люблю! Сам проміняв мене на ту блонду, а тепер лікті гризе! От такі от пироги!

- Може, все ж таки пробачиш йому? Ну помилився, з ким не буває? - товариш говорив радше весело, аніж серйозно.

- А ти Діанці своїй чому не пробачив, га? - розгнівалася Зоряна, яка навіть різати продукти припинила.

- Та все, мовчу, мовчу... Чого закипіла, як чайник? Краще скажи, що робитимеш влітку? Чим займатися будеш наступного місяця? - Назар закінчив мастити бутерброди і тепер гортав пошту на смартфоні.

- Навіть і не знаю, з чого почати... - замислилася подруга. - Я ще не думала над цим. Потрібно буде спланувати… А знаєш, чого мені хочеться?

- Чого?

- Нарешті вдихнути життя на повні груди! Жити хочеться, розумієш? Хочу шалених розваг! Необдуманих вчинків! Загалом - кардинальних змін! - замріялася дівчина, і на її обличчі знову засяяла життєрадісна усмішка.

- Є! Зорю, є!!! - хлопець підскочив зі свого стільця і перекрутився навколо себе, високо тримаючи смартфон, як якусь цінність.

- Що “є”? Що саме? - підбігла до телефона і Зоряна.

- Мені з фірми написали, що завтра можу забрати документи і ключі від моєї квартири! - Назар швидко пробіг по рядочках листа, якого надіслали з офісу будівельної компанії. - Уже все готово до здачі! Господи, я не можу в це повірити!!!

- Вітаю! Тепер в нашому помешканні стало на одного безхатька менше, - щиро раділа за товариша Зоряна. - За рік переберешся до Києва. Знайдеш престижну роботу... Гарні айтішники в нас час нанотехнологій на вагу золота! У тебе попереду реальні перспективи і великі можливості! Я щиро цього тобі бажаю!