Частина 20. У пошуках істини

Частина 20. У пошуках істини

Закохалася мрія в метелика,

Не пускала його із долонь.

Та манив повсякчас святенника

Вогонь...

Якщо ви бачили коли-небудь, як розгорається вогонь, то зрозумієте, що відбувається і між чоловіком та жінкою, у яких зароджується пристрасть. Достатньо однієї лише іскринки аби розпалити полум'я, вистачить єдиного поцілунку, який розбурхає нечувану жагу, небачені емоції - і це все палатиме у яскравому полум'ї бажання. А якщо додати до вогнища ще й пального, то ефект буде нищівний. Так і з нами алкоголь неодноразово грає лихі жарти, оголяючи наші справжні почуття і емоції, спонукаючи нас до бажаного, прибираючи із нашої свідомості будь-які сумніви та страхи і штовхаючи на необдумані речі. Багаття вогнить, і його нічого не в змозі зупинити...

- Ото ми вчора з тобою начудили! - перше, що сказав Назар Зоряні після повернення зі столиці.

- Це точно... - трохи ніяково посміхнулася дівчина. - Ти краще скажи, як все пройшло на зустрічі? Документи вже оформили?

- Можеш мене привітати: від сьогодні я - власник двокімнатної квартири в Києві, - юнак крутив  блискучою зв’язкою новеньких ключів на вказівному пальці: не втримався, щоб не козирнути перед подругою. - Ще й борг вдалося повністю погасити! Батьки нарешті продали бабусину садибу в селі за п’ять тисяч зелених. Тож у мене ще штука баксів лишилася. Цього, Зоряно, вистачить, щоб розпочати ремонт! У планах наступного літа перебратися до столиці!

- Що тут скажеш? Красунчик! - подруга щиро раділа успіхам товариша.

- Слухай, я тут цілий день думав про вчорашнє… - змінив тему сусід.

- І..? - спокійнісінько протягнула Зоря, і лише те, що вона всипала до свого горнятка чотири, а не дві звичні ложки цукру, готуючи напій, видало її спантеличення.

- Може, ми б... того... Спробували б...? - Назар вирішив іти ва-банк, хоч і пропозицію зробив не дуже впевнено.

- Спробувати що, Назаре? Стосунки без зобов’язань та відповідальності? Так би мовити “вільні”? - голос дівчини зазвучав холодно, від чого у Назара забігали мурахи по тілу, а вона додала спокійніше: - Чесно кажучи... я теж про це думала сьогодні...

Відлига. Враз повіяло теплим повітрям, і співрозмовник видихнув. Коли ж Зоряна на додачу ще й усміхнулася, хлопець повністю заспокоївся. Дівчина продовжила:

- Спочатку усі вчорашні розмови мені здалися хмільною маячнею. А потім… Я подумала: чому б ні? У нас в запасі цілий рік. Може, за цей період ми взагалі ще встигнемо один одному набриднути? З огляду на те, як я вмію будувати стосунки, то дванадцять місяців будуть рекордними.

- Ем... І тебе зовсім не бентежить те, що я тебе не кохаю? - чи то насторожився, чи то уточнив Назар.

- Але ж і тебе не хвилює, що моє серце і досі належить іншому, чи не так? - не розгубилася співрозмовниця. - І наскільки я вчора зрозуміла, відсутність почуттів зовсім не заважає нам приємно проводити час...

- Це точно... То як, може, прогуляємося сьогодні парком? - підморгнув Назарій.

- Гарна ідея! - зраділа дівчина. - Бо перший день відпустки вже й так коту під хвіст. Так, дивись, і місяць промайне...

Тихо шепотіло над головами листя замріяних дерев. Яскраві вогні нічного міста з оглядового майданчика в парку здавалися далекими зорями. А шум автівок зовсім не було чути за плескотом води в дивакуватому фонтані. Його басейн мав непропорційні округлі форми, які чимось нагадували морську мушлю, а самі водограї били струменями води у хаотичному порядку. Посеред басейну височіла статуя скоріше за все стилю бароко. Небагатьом щасливчикам поталанило розгледіти в цьому незграбному ансамблі,  що звався фонтаном, всі тонкощі та глибоке філософське наповнення задумів скульптора. Це видовище розслабляло, заспокоювало і затягувало у медитативний стан.

Здавалося, ти потрапляєш в інший вимір - віртуальний, де цей шматочок раю живе власним життям, без метушні, турбот та плину часу. Вічність...

Чудернацькі дерев’яні лавки також справляли непересічне враження - витвір безмежної фантазії! Своїм неординарним виглядом широкі лави у вигляді розгорнених книг припрошували присісти відвідувачів. Друзі не в змозі були відмовити, тому пристали на одну із пропозицій.

- Дивне місце. Я ніколи раніше тут не бувала… - чомусь винувато зізналася Зоряна.

- Моє улюблене! Людей тут завжди обмаль, навіть у вихідні та святкові дні, - мрійливо промовив товариш. - Цією частиною парку опікується один художник на пенсії. От такий от аматор! Багато хто скаржиться на незвичні експонати. Але мені його стиль подобається!

- Мені також! Цей фонтан, ці лави... - дівчина підвела погляд на фігуру в центрі басейну і захопливо додала: - А скульптура яка! Цей парк ніби змушує серйозно замислитися над деякими питаннями…

- Ти маєш на увазі, що таке кохання? - вгадав думку подруги Назар.

- Ти теж це помітив? А я вже думала, що у мене якась нав'язлива ідея! - розсміялася Зоряна.