Частина 21. Гість із минулого

Частина 21. Гість із минулого

Якби ж то читали ми інших думки,

Жилося простіше, напевне б...

Розсипались долі недбалі крапки...

Даремні...

Наступного дня під час обідньої перерви Назарій зателефонував у спортивно-туристичний комплекс їхнього міста і замовив тур вихідного дня, до якого входив той самий дводенний спуск по річці. Усім необхідним спорядженням фірма забезпечувала екстремалів. Ще декілька штрихів - і всі питання з приводу приготування було вирішено. Залишалося чекати суботи і малювати в уяві майбутній вікенд…

Фантазія людини... Куди вона може завести молодого хлопця чи дівчину на початку їхніх стосунків. Мабуть, кожен закоханий ідеалізує свою половинку, домальовуючи їй у своїх голові найкращі чесноти. “Він такий!.. Ну, розумієш, такий чудовий, розумний, красивий... Він найкращий!” - подібні дружні бесіди відбуваються після кожного другого побачення, коли дівчина отримує перші знаки уваги, окрилена новим знайомством, не бачить недоліків, яких пізніше виявиться не так і мало.

“Вона... класна! Такі форми, а личко яке гарне... Просто лялечка! Вона така природня і жива!” - так спочатку сприймає дівчину хлопець, от тільки пізніше йому можуть відкритися інші сторони коханої, і він зрозуміє, що дівчина не така вже і мила, а навпаки - примхлива, вимоглива істеричка. А щодо її природності, то і тут виникають проблемки - на таку “живу” красу потрібні гроші...

Ця манера усе ідеалізувати тече у людських жилах. І ми самі від цього ж і страждаємо. Спочатку дописуємо в уяві те, що хотіли б побачити в реальності у наших половинках, а потім самі ж і розчаровуємося, бо, бачите, наші обрані не відповідають фантазійним ідеалам! Не треба так...

Наприкінці робочого дня Назар вирішив виправити те вчорашнє неподобство, яке зіпсувало друзям побачення. Адже це саме з його вини вони із Зорею замість того, щоб провести гарно час, прогулятися романтичним парком і націлуватися досхочу, всю ніч розбиралися із нікому непотрібним коханням!

Дорогою додому він заглянув до винної лавки і взяв пляшку червоного вина, а у магазині поряд - різних видів твердого сиру.

- Те, що треба! - зрадів юнак, коли вже майже під самим будинком зустрів бабусю, яка торгувала квітами із домашнього садка.

Бабуся виглядала стомленою, і у неї лишався останній букетик, тож Назар вирішив одним вчинком допомогти старенькій і зробити сюрприз для Зоряни. Хлопець купив квіти і радів, що все так добре складалося, але вдома на нього чекала несподіванка - порожня квартира і записка, в якій йшлося про те, що Зоряна поїхала в гості до батьків, а повернеться лише в п’ятницю ввечері...

 - Щось зовсім не клеїться... - спохмурнів хлопець, безжально жмакаючи в руці ні в чому не винний клаптик паперу.

Потім набрав номер клієнта, якому сьогодні відмовив у допомозі, бо сподівався провести незабутній вечір із Зорею, і домовився з ним про зустріч.

- Донечко, яка я рада, що ти нарешті приїхала! Ти ж нас останнім часом візитами взагалі не балуєш! - зустріла неочікувану гостю ненька, у якої аж сльози на очі навернулися.

- Мамо, привіт! І я дуже рада! Ну... не плач... - міцно стискаючи в обіймах найріднішу у світі людину, відповіла Зоряна. - Ти ж знаєш, що у мене не було бажання навіть випадково зустрітися зі своїм колишнім, - дівчині не хотілося навіть вимовити ім’я чоловіка, який колись зневажив її почуття.

- Розумію, доню... А тепер щось змінилося? - зацікавлено поглянула мати.  

- Просто стало абсолютно байдуже. Відтепер він не викликає в мене ніяких емоцій. Ні тобі злості, ні образи… Взагалі таке відчуття, ніби то все було лише моторошне, неприємне сновидіння! - махнула рукою донька, ніби відганяючи від себе страшне марення.

- Ага... Значить, у тебе хтось точно з’явився! - повеселішала мати.

- Не хочу тебе засмучувати, але поки що нічого серйозного... - Зоняна погладила материну руку, на якій з’являлися перші зморшки.

- Ну вже щось! - мати ніжно накрила руку донечки другою рукою і потисла її підбадьорливо. - Головне, що не сидиш склавши руки. Яка ти гарна, мов квіточка! А колишній твій ще лікті собі кусатиме! Він же все-таки на тій розлучниці одружився, уявляєш?! А вона, люди говорять, безсоромно йому зраджує, направо і наліво! Тому життя - річ справедлива, хочеш ти цього чи ні...

- То ви його ще пожалійте! Як в народі кажуть: “Яке дибало - таке й здибало!” Не хочу більше про нього, - з неприхованою образою вимовила дівчина. - Ти краще розкажи, як ви тут поживаєте? Що у вас новенького? Як тато?