Частина 22. Наодинці з природою

Частина 22. Наодинці з природою

Хлюпоче пристрастю моє серденько,

Літають птахами твої думки...

Колись в річки переростуть маленькі

Струмки...

- Агов, сонько, ти вставати сьогодні збираєшся? - уже голосніше постукав Назарій у двері сусідки, адже попередні спроби розбудити дівчину виявилися невдалими.

- Що?.. А... так, - на автоматі відповіла дівчина, а тоді миттю зіскочила з ліжка, нарешті згадавши про їхні плани. - Скільки в мене часу?

- П’ятнадцять хвилин і ні секундою більше! - відповідь хлопця звучала суворо, бо Зоряна не бачила за зачиненими дверима задоволену усмішку Назара.

- Цього більше ніж достатньо! - дівчина уже бігала по кімнаті, збираючи ще не розкладені після приїзду з дому речі.

- Тільки поснідати не забудь! Мені не потрібні сюрпризи в дорозі... Знаю я ці голодні запаморочення аж до втрати свідомості! - давав перші іструкції товариш. - Сніданок на столі! Натщесерце такі вилазки суворо заборонені...

- Добре-добре, я все зрозуміла, - уже наминаючи за обидві щоки смачнючий омлет, пробубніла собі під носа дівчина.

Вона була у передчутті чогось особливого, адже екстремальні види відпочинку тільки нещодавно з’явилися у її житті. Ще кілька років тому Зоряна б не повірила в те, що вона проведе такий вікенд. Зараз одна думка про сплав викликала викид адреналіну. А що ж буде за кілька годин?..

Уже за десять хвилин друзі сиділи у новенькому мікроавтобусі, цілком заповненому любителями драйву і активного відпочинку на природі. Молодь весело гомоніла, і, здавалося, її зовсім не бентежила незручності у авто: з усіх боків пасажири були обкладені туристичним спорядженням і сиділи так тісно один біля одного, що повернутися хоч на кілька сантиметрів у бік не мали змоги.

- Нормально сидиш? У тебе є приблизно дві години, щоб подрімати, - друзі нарешті зручно вмостилися у шкіряних сидіннях. - Чув, що вертілася майже до ранку в ліжку, а ти мені потрібна зібрана та зосереджена, щоб могла миттєво реагувати на всі поставлені задачі...

- Добре... Чомусь все ніяк не могла вчора заснути... - винувато поглянула на сусіда, який сидів плече в плече з дівчиною.

- Не будемо гаяти часу, - одягаючи у вуха навушники і одночасно затуляючи повіки, відповів Назар.

Його внутрішній голос підказував, що безсонна ніч Зоряни видалася неспроста. Були на те причини, про які хлопець ще не знав...

Кількагодинна поїздка розморила дівчину, і ранковий сон у авто, яке те і робило, що скакало чудовими українськими дорогами, ще більше її втомив. Але вже по прибутті на заплановане місце - безлюдний пляжик, що слугував гарним стартовим майданчиком для збору судна, - Зоря одразу ж пожвавішала. У її очах проглядалися вогники, а задоволена усмішка не сходила з обличчя. То і не дивно! Місцина - немов шматочок раю на землі! Розкішний сосновий ліс, який вкривав несиметричні пагорби-береги річки, і золотий пісок, що, гіпнотизуючи, манив теплим відблиском сонця...

- Зорю, ти мені допомагати збираєшся сьогодні? - Назар вихопив дівчину із її думок і замилування навколишньою природою.

Там час точно зупинився і належав своїй повелительці та її вірному другові.

- Ой, вибач... Я так захопилася краєвидами, що зовсім забула про… А де наш човен? - спантеличено дивилася дівчина на незрозумілі пакунки.

-  По-перше, не човен, а байдарка або каяк. А, по-друге, ти що не погуглила про такі сплави, як я тебе просив? - Назар розчаровано дивився на подругу.

-  Каюсь! Винна! Зовсім з голови вилетіло! - Зоряна сплеснула у долоні і, тримаючи їх разом, почала вдавано вимолювати пробачення у свого суворого інструктора.

- Окей, будеш тримати те, що скажу. Я сам зберу каркас, а ти дивися, - розстібаючи блискавку і дістаючи з футлярів незрозумілі для Зорі деталі, Назарій почав вправно збирати їх докупи, при цьому цікаво оповідаючи про зовсім новий для дівчини різновид судна: - Каяк - це спортивний човен із закритим верхом, в якому є отвір для гребців. Гребцями будемо ми, це зрозуміло?

- Так, так... - розсміялася туристка.

- Наша байдарка двомісна. Зручна і у транспортуванні, і у користуванні, - продовжував серйозний хлопець. - Але потрібно бути дуже обережними, бо під час сплаву можна неочікувано перевернутися. Жодних різких рухів не повинно бути!

- Угу… - після почутого Зоряна уже не сміялася, лише слухняно кивала головою, - їй зовсім не хотілося розчарувати Назарія і тим паче опинитися з усіма речами у річці.

- Поглянь туди! - хлопець вказав на хвилясту стрічку водойми, по якій уже спускалися групи туристів. - Бачиш, як вони злагоджено веслують?