Кохання на депозиті. Книга 1.

Частина 23. Раювання

Частина 23. Раювання

 

Піднеси мене понад соснами

І розвій над водою густою...

Я з тобою стану дорослою...

І живою!

 

Він цілував її ніжно і одночасно згубно, запустивши свої руки в її густе та шовковисте волосся, яке здалося йому настільки приємним на дотик, що він все ніяк не міг з ним награтися. Намотував пасмо за пасмом і пропускав той ніжний шифон крізь пальці.

“Як дивно, - промайнуло в думках Назарія, - мені до скону подобається її цілувати! Люблю пестити її волосся, мене зводить з розуму її аромат, вмираю від бажання оволодіти нею… І в той же час не можу сказати, що кохаю…”

“Як дивно, - ніби продовжила в голові німий діалог Зоря, - мені з ним так затишно і спокійно, так надійно. Чому саме з ним, а не з коханою людиною? Чому я так впевнено не почувалася з Вадимом чи Левом? Чому?”

Він обіймав оголені плечі, цілував витончену шию, торкався збуджених грудей. Відчував, що йому дозволено все…

- Ти справді цього хочеш? - зупинився на мить юнак. - Розумію, що питання невчасне, але… мені б не хотілося, щоб ти потім  шкодувала…

- А навіщо нам чекати на якийсь знак долі? Я хочу тебе... уже зараз... Ти мене, сподіваюся, що теж? - тихо відповіла дівчина.

- Я? Хочу! Ти навіть не уявляєш наскільки! Але ж ти два роки не поспішала із… близькістю... Зовсім не хотілось би зіпсувати з тобою такі чудові стосунки! - хлопець завмер, стискаючи у руках округлі плечі Зоряни і заглядачи їй у самісіньку душу.

- Річ у тому, що в нашому випадку діють зовсім інші правила... Ми маємо у розпорядженні лише рік. Тож який сенс відтягувати? Рано чи пізно це все одно повинно статися... Не бачу причин зволікати… Хіба що... до вечора. Вночі якось все-таки інтимніше, - розсміялася Зоряна і легко вирвавшись із пристрасних обіймів хлопця, побігла купатися.

Назарій прикро зітхнув і подумки вилаявся сам на себе. Замість того, аби поринути у насолоду разом із сексуальою подругою, він зіпсував усе своїми нікому не потрібними  розмовами. “Ех...” - хлопець струсив пісок з руки і поволі піднявся з місця. Він бачив перед собою струнку красуню, яка вже по груди зайшла у воду, тому поспішив слідом за спокусливою супутницею, щоб хоч трішки заспокоїти прохолодною водою своє розпалене тіло...  

 

Вдосталь відпочивши, підкріпившись та набравшись сил, вони продовжили свій шлях вниз річкою. О цій порі води значно менше ніж навесні, тому течія суттєво сильніша. Швидкість байдарка набирала за лічені секунди. Одне, чого доводилося остерігатися, то це дерев, що ледь-ледь виглядали з води і могли перевернути судно або ще гірше - пошкодити дно каное. Тому друзі вирішили не поспішати, а просуватися обережно. Часу все одно було вдосталь, щоб дістатися кінцевої точки.

Коли сонце тільки звернуло за обрій, подорожуючі стали на ночівлю в затишній відлюдній місцині. Розбили намет і почали лаштувати вечерю.

- Слухай, Назаре, а коли це ти встиг приготуватися так добре, - запитала Зоряна, розбираючи рюкзак із продуктами.

Ще вдень вона не зрозуміла, скільки всього зібрав у дорогу її сусід, адже тоді на емоціях вона їла усе, що він їй пропонував: бутерброди, овочі, фрукти, печиво, цукерки, чай... Зараз вони готували повноцінну вечерю за усіма туристичними правилами.

- Взагалі-то, я увесь тиждень те і робив, що продумував нашу поїздку. Це ти кудись зникла, залишивши мене сам на сам із приготуваннями... - Зоряна зрозуміла, що її несподіваний від’їзд не сподобався сусіду.

- Ну добре, кажи, що робити, - демонстративно засукавши рукава, випросталася на весь зріст Зоряна.

- Займешся овочами. Почисть цибулю і моркву... Там знайдеш! - товариш повеселішав і почав роздавати завдання. - А я назбираю гіллячок і розведу вогнище. У тому рюкзаку є весь потрібний посуд, ножі. Займайся, мала!

- Це я мала? Великий знайшовся, - Зоряна взяла рушничка і грайливо вдарила хлопця по сідницях.

Той повернувся до дівчини і суворо помахав пальцем. Зоряна ще більше розсміялася і нарешті взялася за овочі.

Не встигла вона впоратися з першим завданням, як Назар повернувся із в’язкою тоненьких сухеньких гілочок і почав вправно складати для майбутнього вогнища. Він взяв маленьку лопатку і вправно обкопав коло навколо хмизу. Далі поставив триніг і розпалив вогонь.

Дівчині подобалося спостерігати за умілими руками хлопця. І не тільки руками... Назар був майже повністю роздягненим, лише плавки і в’єтнамки залишилися на ньому. Зоряна нахабно розглядала накачану спортивну спину хлопця, сильні м’язисті ноги і пружні чоловічі сідниці...

- Ти вже все накришила, Зорю? - гукнув хлопець замріяній дівчині.

- А? Що? Так, майже... - Зоряні стало смішно зі своєї поведінки, тому вона швидко виправилася, насікла перчик з помідорами, дотерла моркву і подала все другові.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше