Частина 24. Пікантний сніданок

Частина 24. Пікантний сніданок

Я зв’яжу тебе міцно і боляче,

Щоб пощади моєї молив!

Вени кров розриває, пульсуючи...

Зцілив!

- Зорю, ти бездоганна... - як тільки над землею прокинувся ранок, Назарій прошепотів дівчині на вушко комплімент, цілуючи шовковисто-ніжну шкіру, жадібно вдихаючи особливий, ні з чим незрівнянний аромат. - Скажи, а ти не шкодуєш про нашу... ніч?..

- Ну ти й балакучий, Назаре! - це було перше, що сказала дівчина після пробудження. - Про що ж я маю шкодувати? Давай подумаємо... Про те, що нарешті у свої двадцять шість відчула справжню насолоду? - пускаючи бісики, посміхнулася Зоряна. - Аніскілечки!

- Ти знову будеш сміятися, але у мене немов гора з плечей! Так хвилювався, як хлоп’я зелене! Неначе вперше, уявляєш? А може й сильніше! - щиро зізнався хлопець.

Йому взагалі завжди хотілося бути із Зоряною щирим і відвертим. Приховувати справжні емоції і переживання - це прерогатива серйозних стосунків. А друзі - це зовсім інша історія...

- Ой, припини! З якого дива нам хвилюватися? Ми ж не пара! Можна розслабитися, як я вчора! І спокійно плисти за течією! До того ж... ти був вночі на висоті... Рівень “Майстер”! Це мені ще доведеться добряче попихтіти, щоб навчитися усіляким там штучкам, жіночим хитрощам... - граючи вогниками в очах, відповіла Зоря.

- Ти й так... неймовірна... Годі себе накручувати та недооцінювати! Ти на це не заслуговуєш! - Назару стало образилово за Зоряну та її невпевненість.

Ось як така поведінка виглядає збоку. Гарна, тендітна і спокуслива жінка, надзвичайно розумна, мудра і добра, а сама не бачить своєї значущості! Ну хіба так може бути? Легко... Коли довгий час чути нарікання, знущання і приниження від свого першого коханого, то може скластися певне враження про саму себе. І не завжди така думка близька до істини. На жаль, від подібних комплексів позбутися не так і просто...

- Ну-ну... Знаю, проходили! - досить скептично відреагувала на щирі слова хлопця Зоряна. - Тільки чи на довго вистачить оцього вашого “ти неймовірна”? На місяць? Півроку? Максимум рік чи два... А потім знову захочеться чогось новенького, цікавенького...

 - Як на мене, то це ти вже занадто категорично оцінюєш ситуацію, - враз посерйознішав Назарій. - От, наприклад, мені потрібна одна-єдина, і те, якою вона буде в ліжку - не обов’язково повинно бути її найсильнішою чеснотою! Є якості набагато важливіші та цінніші за цю!

- Я розумію, але ж... все-таки... Тобі хотілося б мати таку собі жрицю кохання? Хіба ні? - Зоряна лукаво посміхнулася, очікуючи на і так відому їй відповідь.

- Ну... якщо в ідеалі… - задумався на мить юнак.

- От цього самого ідеалу я і прагну. - тієї паузи було достатньо, щоб Зоря упевнилася в своїй правоті. - Коли ти поїдеш жити до столиці, я почну пошуки того єдиного, з яким планую прожити до кінця своїх днів. І я повинна бути повністю готовою до зустрічі з ним. У всіх розуміннях цього слова...

Зоряна солодко потягнулася, і її груди вивільнилися із тенет спального мішка. Назар не відводив погляду від своєї звабниці, тому і цей момент не прогавив. Він провів поглядом по оголених частинках тіла і задоволено усміхнувся.

- Щось у твоїх словах таки є… То, може, я просто зараз дам тобі кілька уроків інтиму?.. - підморгнув Назар, ласо кусаючи нижню губу.

- Кілька уроків, кажеш... А ми ще маємо час, щоб встигнути до місця збору?.. - Зоряна без поспіху підвелася на ліктях і з викликом поглянула на партнера.

- Часу вдосталь! - швидко відреагував хлопець. - Нам лишилося там всього... кілометрів п’ятнадцять. Я навмисне обирав легкий спуск, щоб вдосталь накупатися і позасмагати... 

- Ага... Тоді у мене єдина вимога… - дівчина майже повністю вилізла з мішка і тепер спиралася на долоні та коліна, нагадуючи дику кішку.

- Яка?! - парубок подався вперед, назустріч спокусниці, а  його ліва брова здивовано піднялася вгору.

- Хочу спробувати себе... в ролі ведучої... - багатообіцяюче посміхнулася Зоряна.

- Ух... - лише і встиг сказати хлопець, коли дівчина одним легким рухом опинилася зверху, закинувши Назарові руки угору над головою.

Вона міцно стискала чоловічі зап’ястя, які впиралися у м’яку стінку намета. Добре, що місцина, на якій зупинилися друзі, була безлюдною, бо поштовхи з середини намету могли привернути увагу не одного цікавого рибака...

Волосся дівчини розсипалося по обидва боки тонкої шиї густими потоками, а гарячі губи безжально блукали у пошуках ахіллесової п’яти юнака...