Частина 29. Тихі звуки джазу

Частина 29. Тихі звуки джазу

Не треба про старе, болюче й дивне...

Більше нема ні сліз, ні криків, ні образ...

Хай знову сумно, ніби з серця, лине

Джаз...

- Зорю, у тебе все гаразд? Ти мене чуєш? - збентежено вже вкотре питав Лев закляклу дівчину, яка ще не мовила ні слова після короткого запитання: “Твого?”.

Вона вже і не сміялася, просто обдивлялася співрозмовника з ніг до голови, ніби десь на ньому була захована відповідь.

- Ну як тобі сказати?.. Чую... - доклавши неймовірних зусиль, щоб взяти себе в руки, відповіла спантеличена останніми подіями дівчина. - У мене все чудово!

- Точно? Ти просто якась дивна... - не знав, як реагувати на її чудернацьку поведінку.

- Якщо хочеш про це поговорити, то зайдімо до якоїсь тихої кав’ярні... - Зоряні потрібен був час, щоб Назарій поїхав і (не дай Боже!) не побачив її у такому стані. Найменше чого зараз їй хотілося - це з’ясовувати стосунки ще й з ним.

- То я тільки за! - зрадів подарованому шансу Лев. - Тут за рогом відкрився новий паб. Там є окремі кабінки для усамітнення. Годиться?

- Байдуже... Аби тільки клубна музика мізки не виносила... - останні слова Зоряна говорила уже дорогою до закладу.

Офіціанти подали замовлення і по-змовницьки щезли з поля зору. Чи Лев їм встиг непомітно натякнути, чи в цьому закладі так було заведено... Але дівчину те не турбувало. Вона навіть не помітила, що вже кільканадцять хвилин тихо дивиться на картину, що висіла збоку столика на стіні.

- Зорька, ти вже хвилин двадцять мовчиш. Щось трапилося? Мені все ж таки хотілося почути твоє рішення. Сама розумієш... - обережно запитав Лев.

- Ні! - раптом відрубала дівчина, хоча на якусь долю секунди у неї промайнула думка, щоби на зло Назарові просто зараз взяти і стати дружиною іншого.

Але все ж вона чудово розуміла, що якщо Назару вона байдужа, то йому буде все одно і до її одруження. Гірше зробить лише самій собі. А потім ще довго розплачуватиметься за свій необдуманий вчинок.

- Чому? - не підводячи очей, запитав спустошений Лев.

Він виглядав так, ніби їхні стосунки були нормальними, середньостатистичними, романтичними. Ніби і не минуло стільки часу після останньої зустрічі, а відмова Зоряни - непередбачуваний форсмажор, якого і спрогнозувати не міг Лев.

- Спочатку ти цілуєшся з якоюсь білявкою у мене на очах... Зраджуєш і принижуєш! Що там - плюєш прямісінько в душу! Ти навіть приблизно не можеш уявити, що я тоді відчувала! - іскри так і сипалися з очей розгніваної Зоряни, яка нарешті вийшла із трансу і всі думки направила на цього дивного самозакоханого хлопця, який чомусь вирішив, що його поведінка мине без покарання. - А тоді ці квітами і каблучка?! Ні, як так можна, ти мені поясни?! Ти сидиш такий, ніби нічого не сталося за ці місяці, і маєш наглість ще й питати, “чому”? То чому, Леве, як думаєш, га?!

Зоряна аж задихалася від злості, і Леву пощастило, що у закладі лунала легка джазова музика, а стінки кабінок хоч трохи, та все ж стримували крики дівчини.

- Я знаю... Зорю... Ти дуже на мене ображена... Тому я і вирішив... пропозицію передати через кур’єра, щоб у тебе був час подумати і... охолонути, - Лев знову виглядав кумедно і, як зляканий хлопчисько, ховав голову у плечах, а на Зоряну кидав лише короткі погляди.

Йому важко і соромно було заглянути в її очі навіть на коротку мить.

- Ну ти геній, звісно! А, скажи-но мені, будь ласка, звідкіля мені було знати, що кур’єр приніс букет саме від тебе? - Зоряна сиділа з рівною спиною, трішки нагнувшись вперед і впираючись у стіл обома руками.

Вона була схожа на дику кішку, яка от-от стрибне на свою здобич. І це полювання з метою розправи, а не поживи...

- Як?.. - ще розгубленіше запитав хлопець. - Там же... На листівці було зображення... лева... Я думав, що ти здогадаєшся...

- Ха! Думав він?! Який лев? Ти нормальний??? - Зоряна перестала опиратися на стіл і почала активно жестикулювати руками, бо слів підібрати вже не могла.

У цю мить вона виглядала, як спокуслива італійка: червона відверта сукня, палаючі гнівні очі і енергійні рухи руками, - вона точно перенеслася із старих фільмів за участю Адріано Челентано прямо у новенький сучасний український паб. Єдине, що видавало її походження - це яскраво виражені слов’янські риси обличчя.

- Зорю... Зоречко... Зорянко, я тебе так кохаю! Невимовно! Чуєш?.. Так міцно, що жити не хочеться без тебе! Ти віриш мені? - Лев таки наважився подивитися на свою співрозмовницю. - А та дівчина... Господи! Вона абсолютно нічого для мене не значила! Я її використав, щоб дошкулити тобі... і все... Мені весь час здавалося, що ти просто з мене знущаєшся... Що не серйозно ставишся до наших стосунків... Ну, ти ж від мене постійно тікала! Я думав... ти граєшся і отримуєш від того задоволення...