Прощання
Так болюче- нестерпно-потрібно…
Так невчасно-нахабно і хибно…
До ночі Олександр об’їздив майже усі ювелірні салони столиці, але так і не знайшов потрібної обручки. Роздратований і навіть злий, він сів на зручне шкіряне сидіння свого автомобіля. Його улюблена машина! Вона завжди позитивно впливала на настрій і самопочуття свого господаря.
Чоловік вперше за день усміхнувся сам до себе, але наступної миті різко з пересердя гепнув кулаком по баранці:
- А хай йому грець! - Сашко згадав, що ще й досі не знайшов заміну IT-майстра для ноута Зоряни.
Не довго думаючи, він набрав Ельвіру, і та на подив швидко підняла слухавку. Зазвичай вона вичікувала слушної хвилини, щоб відповісти колишньому бойфренду і при цьому залишитися непоміченою теперішнім. Але сьогодні Еля проводила вечір на самоті в себе вдома і у виключно своїх роздумах. Назарові вона сказала, що погано почувається, вигадавши собі банальний нестерпний головний біль.
- Привіт! Не відволікаю? – швидко запитав Олександр.
- Якщо ти телефонуєш порадитися стосовно весілля із Зоряною, то у мене відповідь коротка: ти – бовдур! - навіть не привітавшись, Еля випалила думки, які блукали у її голові цілий день.
- Це вже як час покаже… - Сашко намагався викликати якомога більше ревнощів, бо розумів, що почуття Ельвіри, так само, як і його, нікуди не поділися. – Але… я до тебе не з цього приводу телефоную... У мене головний комп’ютер підвис, а мій фахівець за кордоном… Можеш допомогти?
Секундна пауза здалася вічністю, але Олександр все ж таки вичавив з себе наступне:
- Позич свого… коханця, якщо не шкода… Сподіваюся, він у тебе не тільки в ліжку спец?
- Це ревнощі? Чи мені здалося, а…? – задоволено протягнула Еля.
- Не дочекаєшся! – колишній намагався виглядати байдужим мачо, але факт залишався фактом: він ревнував. - То, що? Даси на годинку, чи як?
- Добре-добре… Тільки не нервуй! Заїдемо завтра з самого ранку… Будеш мені винен!
- Та буду… Куди ж я подінусь?..
Розмова закінчилася швидко і несподівано. Точно так само, як і почалася. Двоє небайдужих один до одного людей не одразу натиснули кнопку відбою. Але і слів для продовження бесіди не знаходили. Вона сиділа у кріслі, тримаючи в одній руці телефон, а в іншій – келих із червоним сухим вином. Він все ще не завів авто. Чоловік правицею міцно стискав новеньке кермо, а смартфон хотів розбити об тротуар. Тільки він не такий. Речі не повинні страждати від безглуздих вчинків їхніх власників.
- Ну…бувай, Елю?.. – чи питав, чи прощався Сашко.
- Ага… - безпорадно мовила дівчина. – До завтра…
І… відбій…
#3257 в Любовні романи
#1557 в Сучасний любовний роман
#840 в Жіночий роман
Відредаговано: 26.03.2020