Кохання на три місяці

Розділ 4

З самісінького ранку я нервувала. Не знаю чому, але мені хотілося, щоб ця зустріч зі Стасом якнайшвидше пройшла і ми б нарешті про все домовилися. Мама з вчорашнього вечора активно займається приготуванням до весілля, а мені просто байдуже. Напевно, якби я виходила заміж за коханого чоловіка, то теж брала б участь в організації свята, а зараз мені все одно. Це все підставне, а якщо колись у мене буде справжнє весілля, то я сама займусь його приготуванням. Мені хотілося б, щоб воно було невеличке та скромне.
Глянувши на годинник, я помітила, що це вже дванадцята дня. Виходить, що мені варто починати збиратися. Я швидко одягнула чорні шорти та червону майку. Саме в цей момент до мене зателефонувала Каріна. Їй терміново потрібно було розповісти мені про свої університетські проблеми. Я не могла ніяк відмовити подрузі, тому уважно слухала. Наша розмова добряче затягнулася, а коли я помітила, що у мене залишилося всього лише сорок хвилин, то ледь не впала в істерику. Я швидко нафарбувала вії тушшю та взула зручні кросівки, а тоді побігла на вулицю. Як виявилося, мама попросила нашого водія, щоб він її кудись відвіз. Мені залишалося лише викликати таксі, але на нього довелося ще чекати п'ятнадцять хвилин. Маю надію, що Стас мене все-таки дочекається. Ну а якщо врахувати, що це обід, а затори в цей час просто жахливі, то запізнилася я на добру годину. Я заплатила водієві таксі за доїзд, а тоді просто побігла в ту кав'ярню. Як тільки зайшла всередину, то одразу ж помітила Стаса, що сидів та дивився щось у своєму телефоні.
— Вибач, я трішки...— почала говорити я та сіла навпроти нього.
— Трішки? Ми з тобою домовлялися на другу годину дня, а зараз третя! Ти хоч уявляєш, яка це неповага до людини, в якої, до речі, щойно завершився обід, — роздратовано сказав Стас та злобно глянув на мене.
— Ну ти ж сам собі начальник. І нічого тобі не сталося, що ти трохи почекав на мене.
— Ой, тільки не треба цього: "Я дівчина, і ти повинен мене чекати, а я маю повне право запізнюватися", — Стас покривився мені. — В нас з тобою не побачення. Говори швидко, що хотіла, бо у мене ще справи є.
— Ох, який діловий, — тихо буркнула я.
— Ти щось сказала? — перепитав він, вдаючи, що не почув.
— Це вам. Смачного! — раптом заговорила біля мене офіціантка та поклала переді мною на стіл моє улюблене шоколадне морозиво з политою карамеллю.
— Це ти замовив мені? — трохи здивовано спитала я.
— Ні, он той чоловік, що сидить через два столики за мною, — буркнув хлопець, а я мимовільно глянула туди.
Товстий чоловік з короткою майкою та бородою сидів за столом і пив колу. Від його вигляду мене аж перекосило, тому я знову спрямувала свій погляд на Стаса.
— Чотири місяці тому я був у Франції, — почав говорити хлопець. — Скажемо, що ми випадково там зустрілися. Я запросив тебе на прогулянку, через те, що ми з тобою старі друзі. Якось все закрутилося і ми закохалися одне в одного. Два дні тому ти повернулася сюди й на твоє день народження я зробив тобі пропозицію.
— Ого, — відверто здивувалася я. — Ти часом не пишеш любовних романів? Чи може в тобі живе скритий романтик?
— Ну ти нічого путнього б не придумала, тому довелося самому, — сказав він й уважно подивився на мене.
— Яка тобі вигода з цього шлюбу? — спитала я, примруживши очі та нахилилася ближче до нього.
— Мені здається, що тебе не має це цікавити, — впевнено сказав він та поклав свої руки на стіл.
— Має, бо я своє отримаю десь через два місяці після весілля, а от скільки часу потрібно тобі? — я пильно подивилася на нього, а він дивно посміхнувся.
— Три місяці, — просто сказав він.
— У мене для тебе пропозиція.
— Я вже навіть здогадуюсь яка.
— Ми з тобою одружуємося, а через три місяці, коли кожен отримає те, що йому потрібно, розлучимось.
— Мене цілком влаштовує твоя пропозиція, — сказав Стас та повільно піднявся зі стільця. — Я так розумію, що це все, що ти хотіла мені сказати?
— Угу, — я кивнула та почала їсти морозиво.
— Знаєш, моя мама така щаслива, що єдиний син нарешті одружується.
— І що? — я байдуже подивилася на нього.
— Вона купила для нас з тобою величезний будинок, — Стас нахилився трохи ближче до мене. — Нам доведеться жити там три місяці, поки ми не розлучимось.
— А в чому проблема? Я тобі не заважатиму, а ти — мені.
— Щось я дуже сильно в цьому сумніваюся, — хлопець різко випрямився та попрямував до виходу.
Я ж деякий час дивилася йому вслід, а потім вирішила з'їсти те морозиво, яке він купив мені. Дивно, що Стас пам'ятає такі речі. Я просиділа в кафе ще деякий час, бо мені зовсім не хотілося додому, але потім все ж замовила таксі.
Два місяці пролетіло непомітно. З кожним днем я все спокійніше ставилася до цього весілля. Навіть не віриться, що через декілька днів я вже буду законною дружиною Стаса. Минулого місяця в нас була зустріч з моїм братом та його дівчиною. Вони щиро вірять, що ми одружуємось, через величезне кохання. Стас навіть купив мені обручку, яку я тепер ношу на правій руці. Хоч це і напоказ, але колечко таке ж, як у моїх мріях. Невеличке, з дрібними камінчиками навколо та великим по центру. Мушу визнати, що у нього непоганий смак. Сьогодні у нас чергова вистава, адже приїхала мама Стаса. Вона пам'ятає мене ще дитиною, а я вже давно забула, як виглядає ця жінка. Мій тато вирішив, що нам варто влаштувати зустріч в ресторані. Впевнена, що в нього є свої плани на це, і я думаю, що вони пов'язані з його бізнесом.
Мені захотілося виглядати ніжно та гарно, тому я вдягнула блідо-рожеву сукню без рукавів та зробила легкий макіяж. Треба ж показати, що я дуже хороша. Все-таки у мене є надія, що вона познайомить мене зі своєю найкращою подругою. Можливо, коли у мене буде свій власний бренд, я зможу домовитися про співпрацю.
— Ти вже готова? — спитала мама, коли зайшла до мене в кімнату.
— Майже, — відповіла я та почала фарбувати губи коричневою помадою.
— Ти маєш справити на Інгу дуже хороше враження, — почала говорити мама, а мені аж захотілося очі закотити. — Хай там що, але вона має дуже вдалі зв'язки. Для тебе це такий шанс.
— Мамо, а якщо вона мені не сподобається?
— Потерпиш. Ти ж знаєш, що я зовсім не любила твою бабусю, але до останнього не показувала цього.
— Вона тебе теж не любила, — сказала я та обернулася обличчям до мами.
— В нас були взаємна нелюбов, — жінка трохи усміхнулася. — Та ми обоє терпіли, бо й у мене, й у неї була своя вигода.
— Знаєш, а ти мене теж так виховала. Завжди шукати у всьому вигоду. Я ж навіть ніколи й друзів не мала, бо тобі було не вигідно, коли я дружила з дітьми з простих сімей.
— Не говори дурниць, Лізо, — мама уважно подивилася на мене. — Я оберігала тебе від таких корисливих людей. Думаєш, що з тобою дружили, бо ти була дуже хороша і щедра? Ні! В тебе завжди була найкраща лялька, якою ти дозволяла гратися іншим дітям, найкращий велосипед, на якому ганяла вся вулиця, найкраща косметика та дівочі дрібнички, які ти віддавала іншим. Невже ти справді думаєш, що вони дружили з тобою заради дружби, а не заради цих всіх речей? Дуже сумніваюся.
Мама відійшла від мене та попрямувала до дверей.
— Інколи я задумаюсь, що краще б народилася в бідній, але чесній сім'ї, — сказала я та склала руки на грудях.
— От тому такі сім'ї бідні. Чесність зараз нікому не потрібна, а світом правлять брехуни. Хочеш досягти чогось у житті, то забудь про всі принципи моралі. Краще бути грішником, ніж бідним.
— Тоді горіти нам з тобою в пеклі, — сказала я та слабо усміхнулася.
— А ти ще сподівалася на рай? — мама голосно засміялася та вийшла з кімнати.
Я подивилася на себе в дзеркало та важко видихнула. Невже справді характер людини залежить від виховання? Напевно, адже я так само, як і вони, усюди шукаю вигоду.
До ресторану ми їхали недовго, адже він знаходився неподалік від нашого дому. Взагалі це був відомий заклад, але доволі дорогий, тому його відвідувала еліта нашого міста. Колись давно чула, що тут є підпільне казино, але жодного разу не бачила його. Цікаво, чи це правда, але знаю, що тато часто тут буває. Він у мене славиться своєю любов'ю до жінок та азартних ігор. Я дізналася, що тато зраджує мамі, коли мені було чотирнадцять. Довго не могла в це повірити, адже він завжди був для мене особливим чоловіком. Напевно, всі доньки більше люблять тата, ніж маму. Та в цей момент мій ідеалізований світ почав руйнуватися, і я зрозуміла, що мій батько далеко не чудова людина. Довго не могла це сприйняти, тому й охолола до нього. Зараз наші стосунки можна назвати звичайними, бо він теж не любить мене так, як раніше. Я завжди була його маленькою принцесою, а зараз... Просто ще один спосіб отримати те, чого він хоче.
Ми зупинилися біля великого ресторану та попрямували всередину. Виглядав він наче палац, але це і не дивно. Заклад, що належить самому меру міста, моєму дядьку. Як тільки ми зайшли, я одразу ж помітила Стаса, що сидів біля якоїсь жінки. Моя пам'ять наче повернулася і я впізнала її. Вона мала красиве світле волосся, а ще дуже яскраві блакитні очі. Жінка піднялася, коли помітила нас, а на її обличчі з'явилася широка усмішка.
— Доброго вечора! — привіталася моя мама та обійняла жінку. — Інго, ти з роками стаєш тільки кращою.
— Дякую, а ти, напевно, знаєш якесь заклинання для вічної молодості, — відповіла вона, а моя мама награно засміялася.
Дивитися за цим було так гидко, що з'явилося величезне бажання втекти, але доведеться терпіти.
— Лізо, ти така красуня, — сказала мама Стаса та взяла мене за руки. — Моєму синові так пощастило з тобою. Стасику, підійди сюди.
Хлопець трохи нахмурився, але все ж зробив, як сказала йому мама.
— Ви так гарно виглядаєте разом, — вражено заговорила жінка. — Так підходите одне одному, і я щиро бажаю вам щастя та сімейного добра. Ну а зараз з величезним задоволенням послухаю історію вашого кохання.
Всі сіли за стіл, а мені довелося розміститися поруч зі Стасом. Як-не-як, але ми — закохана парочка.
— Те, що ви знайомі з дитинства — ясно, а от як ви зрозуміли, що кохаєте одне одного? — зацікавлено спитала Інга Павлівна.
— Десь пів року тому я полетів у Францію по роботі, — почав розповідати Стас та взяв мене за руку. — Там ми випадково зустрілися з Лізою.
— Ну і він запропонував мені прогулятися вдвох, — сказала я та широко усміхнулася.
— Так, ми вже давно не бачилися, а тут я просто був вражений. Вона так змінилася і стала такою красивою, що я просто не міг дозволити собі втратити такий шанс.
— Ми спочатку просто гуляли, а потім він запропонував мені повечеряти. Ось так цілу ніч ми провели вдвох за розмовами. Вже на самоті я відчула щось таке дивне всередині. Напевно, це були перші ознаки закоханості, але я їх вперто ігнорувала. Та Стас здивував мене. Він мені кожного дня надсилав букет моїх улюблених білих троянд з записками, — почала говорити я і відчула, що хлопець міцніше стиснув мою руку. — Таких романтичних речей мені ніколи ніхто не робив, а ці записки я досі бережу в коробочці та перечитую їх час від часу.
— Ох, це так мило! — вражено сказала мама Стаса, а сам хлопець готовий був мене вбити.
— Справді, я навіть не думала, що ваш син може бути таким ніжним. Я ніколи не забуду той момент, коли він зізнався мені в коханні. Ми стояли біля Ейфелевої вежі та дивилися на її вогні. На вулиці було прохолодно, адже це зима. Я почала тремтіти від того холоду, а Стас просто обійняв мене. Так міцно, що я ледь дихала. Такі дивні відчуття з'явилися всередині, а я все ж наважилася подивитися в його прекрасні очі. Він дуже довго дивився на мене, ніби вагався чи зізнаватися мені, але в один момент просто нахилився та поцілував. Ну а тоді прошепотів, що кохає мене. Звісно, я не змогла протистояти своїм почуттям і відповіла йому взаємністю, — я з усмішкою подивилася на Стаса, в якого було величезне бажання спалити мене одним поглядом. — Я нічого не забула, коханий?
— Забула, дорогенька, — усміхнувся він. — Той момент, коли ти зовсім випадково впала зі сходів.
— Такого не було, — я видала знервований смішок, а він до болю стиснув мою руку.
— Буде, Лізонько, буде, — пригрозив він з дивною усмішкою, а я вдарила його ногою під столом. — Вибач, золотце, це я так жартую.
Він легенько скривився, бо я досить сильно зарядила йому каблуком. Вечеря була дуже довгою, а я розважалася, як могла. Напевно, такої романтики стіни цього ресторану не чули й не знали. Та тепер я була впевнена, що Стас або приб'є мене вночі, або скине зі сходів. Ох, Лізо-Лізо, пора вже навчитися тримати язик за зубами.



Ксана Рейлі

Відредаговано: 11.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись