Частина третя. Будь-які зміни завжди на краще.

15.

Маргарет зустрічала Ласло в аеропорту Торонто. Як завжди, там було людно і шумно. Вона стала подалі, але так, щоби бачити всіх, хто виходив у зону прильоту. Пройшло хвилин двадцять, коли вона розгледіла у натовпі Ласло, і помахавши йому рукою, побігла на зустріч.

- Привіт, коханий! Як ти долетів? Втомився?

- Привіт, кохана! Все добре, тільки ноги затекли.

Вони обійнялись і застигли в довгому поцілунку.

- Ну нарешті я дочекалась, промовила Маргарет,- нарешті ти тут! Вони вийшли назовні. Було прохолодно.

- У вас тут, неначе, як і не весна, промовив Ласло посміхаючись.

- Є таке трохи, то нічого, скоро буде тепло. Ходімо,- і Маргарет показала рукою на зупинку таксі.

- Таксі? А твоя машина?

- А в мене її немає. Тут дешевше їздити на таксі.

- А на роботі, хіба в тебе немає машини? Ти ж казала…

- Є, хоча я нечасто нею користуюсь. Мені поки що приємніше пересуватись пішки, тим більше, що в мене все на відстані витягнутої руки, і робота і квартира все в даунтауні. А коли є потреба, то можна і на таксі.

Дорогою Ласло розглядав місто: будинки, люди, вулиці- все здавалось йому іншим, не таким до чого він звик.

- Не так то і дешево, зауважив він, коли Маргарет розраховувалась з водієм.

- Так, тут все недешево.

Вона відкрила двері під’їзду і викликала ліфт. Переступивши поріг квартири Ласло не втримався:

- Вау! Нічого собі квартирка. Навіщо тобі така велика?

- Це квартира- власність компанії. Тут жили інші генеральні директори, які були до мене. Ось і я зараз… успадкувала її разом з усім, що ти бачиш. І знаєш, вона мені подобається, хоча і трохи завелика, як на мене одну.

- Ну тепер, я сподіваюсь, що ми будемо тут жити вдвох, промовив Ласло і поцілував дружину. - Але ти ні разу не говорила, що вона така величезна,- продовжував він оглядаючи помешкання,- дві спальні, вітальня, кабінет, два балкони- от це я розумію- розмах! Не те що наша в Будапешті. І дорого коштує цей палац?

- Я сплачую лише комунальні. Тому рахуй, що майже задарма. Може ти хочеш трохи відпочити з дороги?

- Так так, я дуже дуже хочу відпочити… відпочити з моєю маленькою Марго,- і Ласло підскочив до неї, підхопив на руки і закрутив у повітрі. Де тут наша спальня?- і він штовхнув ногою двері.

За годину вони сиділи за столом і пили червоне вино. Курка розігрівалась у духовці і її дивовижний запах лоскотав ніс зголоднілих закоханих.

Цілий вечір вони багато сміялись, згадуючи минуле і запиваючи спогади чудовим вином, знову сміялись. Після перельоту і випитого вина Ласло трохи розморило і він заснув прямо на дивані. Маргарет не стала його будити. Турботливо накривши чоловіка ковдрою, вона пішла до кабінету. Зупинилась біля вікна і подивилась вниз. Люди і машини швидко рухались в різних напрямках. Місто жило в своєму звичному ритмі, змінюючи лише обличчя перехожих і марки машин на своїх вулицях.

Вона була щасливою. Приїхав Ласло і тепер вони будуть планувати життя тут удвох. Його нічого не тримає, він може розпочати все спочатку так, як захоче. Ця думка, боляче розрізала свідомість Маргарет і оголила її страх.

Страх про те, що вона не відчувала своїм серцем істини того, про що так завзято думала. Страх про те, що її інтуїція не підтримувала жодної з її думокб бо її думки були її ілюзією. А її внутрішній голос – він знав щось інше і підказував їй, тихенько але наполегливо шепочучи на вухо слова, які їй не хотілось ані чути, ані сприймати. Він завжди говорив їй саму тільки правду, проте сьогодні вона не хотіла її знати. А може він помиляється… з ким не буває. “Всі мають право на помилку, навіть, внутрішній голос.” З цією думкою Маргарет відійшла від вікна. Але на душі легше не стало. Важкість якоїсь неминучої втрати рідким свинцем потекла кудись вглиб її тіла, і знайшовши там затишне місце- зачаїлась до кращих часів.

Вона зайшла до вітальні. Ласло поворушився і відкрив очі.

- Мене зморило, вибач, Марго, промовив він, дивлячись на дружину.

- Так коханий, ти втомився, лягай у ліжко і відпочивай.

- Ти права… піду спати… добраніч.

Він поцілував Маргарет в лоба, проходячи повз неї до спальні. За декілька хвилин звідти почувся храп.

Маргарет зачинила двері, і присівши на диван, розгорнула книжку. За пів години вона зрозуміла, що не пам’ятає жодного слова з прочитаного.

Важке передчуття неминучої втрати не давало їй відволіктися і тримало тіло у напрузі. Маргарет, яка не звикла бути в такому стані: вирішила, що все це наслідок довготривалої розлуки, втоми і ще чогось. І найкращий вихід з ситуації- відпочинок і повний релакс. Вона налила собі вина, вдягла навушники і ввімкнула Моцарта.

Напруга поступово почала спадати і Маргарет, розслаблюючись і насолоджуючись вічною музикою, малювала в своїй уяві різнокольорові картинки. Ще трохи і все, що її турбувало розчинилось в музичному просторі: і напруга, і дивні думки, і втома. Музика надавала їй сили і життєвої енергії. Їй хотілось безкінечно насолоджуватись гармонією цих звуків і їх дивовижним поєднанням зі всесвітом.

Маргарет заплющила очі і розчинилась в мелодії, яка ніжно покривала її серце, відтісняючи з нього всю напругу і біль, лікуючи його світлими звуками, налаштованими на високі вібрації її душі.

16.

Час йшов. Маргарет працювала. Ласло відпочивав, гуляв містом, готував вечерю і чекав її повернення з роботи. Так пройшов його перший тиждень в Торонто.

На вихідні вони вирішили поїхати на Ніагарський водоспад, прогулянка біля якого завжди заряджала енергією. Вдосталь відпочивши і насолодившись його безмежною красою, вони повернулись назад до мегаполісу.

- Я думаю наступного тижня розіслати своє резюме в рекрутингові агенства. Я тут знайшов декілька, може ти ще щось підкажеш?- запитав Ласло у Маргарет за вечерею.