Черговий напад шакалів

Глава 9. Черговий напад шакалів

Решту дня я провела на самоті у своїй кімнаті. Просто лежала вступившись в стелю порожнім поглядом. Думками я була не тут. Я пригадувала всі щасливі миті, які зі мною ставалися. Від цього мимоволі з'являлися усмішка і сльози. Тепер такого як раніше не буде. Я вже доросла і маю розбиратися із дорослими проблемами. Таке життя... Коли зривають рожеві окуляри завжди боляче.

Тут десь після шостої години роздумів, я чую пілікання смартфону. Беру його і з завмиранням серця бачу, що повідомлення від Олександра. Він все-таки погодився мене вислухати.

«Приїзджай за адресою вулиця Асфальтна одинадцять. Буду чекати тебе там».

Це їхати на початок міста аж. Та я готова їхати хоча б край світу. Костянтин активно напрошується відвезти мене. Але я більше нікому не довіряю. Він або прислуга могли підкинути наркотики в татовий кабінет наркотики. Тому беру батьковий автомобіль Toyota Camry і їду на зустріч. В дорозі ретельно обдумую, що сказати.

Під'їжджаю до потрібного будинку. Бачу автомобіль мого декана. А сам він стоїть і дивиться у вікно із серйозним виразом обличчя. Бачу розмова буде нелегка.

Ми мовчки передивляємося і йдемо на кухню. Там вже чекає випічка і тільки-но заварений чай. Саша наливає чай мені і собі. І це все мовчки.

— Я слухаю тебе. — сказав, трохи відпивши чаю.

— З чого почати?

— Що вчора сталося?

— Ми не так один одного зрозуміли. А хто вона була? Та білявка? — я в свою чергу поставила питання.

— Моя колишня. Ми познайомилися два роки тому. Так, спершу Свєта мені здалася нормальною розумною дівчиною. І вона з чогось взяла, що я повинен з нею одружитися. Два місяці тому я остаточно хотів розірвати з нею стосунки. Але Світлана не хотіла. І вчора прийшла в університет, щоб з'ясовувати причини нашого розриву. І так вийшло, що я не встиг ухилитися і вона мене поцілувала, а ти це побачила.

— А хто та руда дівчина?

— То моя кузина. Вона на третьому курсі в стоматології. І вона була рада, що скоро стане тим ким і хотіла. А тепер твоя черга все мені розповісти. Хто такий Ігор Будковський?

— Як з'ясувалося пізніше ворог моєї сім'ї.

— Як ти з ним познайомилася?

— Позаминулої ночі мені снилися кошмари і я не спала. На ранок я була дуже втомленою. В університеті шукаючи своїх друзів, я не помітила як вилила чай випадково на когось. Це був Ігор Будковський. Я йому зіпсувала оригінали важливих документів і жакет. Щоб загладити провину він запропонував стати на той вечір його дівчиною.

— А, тоді все зрозуміло.

— Та ні, дослухай до кінця. Все було не так як ти подумав. Я вагалася чи приймати пропозицію. А пізніше мені стало погано через недоспану ніч. Ми пішли в ресторан, а потім я трохи поспала в його машині. — вирішила трохи недоговорити правди.

— Навіть так? Мені тоді цілком стає зрозуміло, як ти поспала в його машині.

— Та ні! Між нами нічого не було. Будь ласка вислухай. Він просто мені допоміг. А коли я побачила тебе, то прийняла його пропозицію. Я тебе приревнувала і була зла. Я погодилася піти з Ігорем на сімейну вечерю. — поцілунок біля гаража я упустила. — Але вона нічим хорошим для мене не закінчилася. Його дядько мене вигнав. А все через те, що Холодницькі стали ворогами для Будковських. І я для Ігоря була потрібна лише для того, щоб помститися моєму батькові. Якого сьогодні заарештували через того клятого Будковського. — ледь стримуючи бурхливі емоції вимовила я. — В один день я втратила майже всіх. Мама поїхала до себе додому, тата посадять до в'язниці якщо я нічого не зроблю. Я фактично сам на сам лишилася з шакалами. І вони чекають нагоди, щоб напасти і завдати сильнішого удару. Мені потрібна підтримка якої в мене в одну секунду не стало. Я думала, що знайду її в тобі, але ні. Тому вибач, що потурбувала. Я краще поїду. — я встала і пішла. Бачить Бог, я хотіла все налагодити і почати спочатку.

— Марино, зачекай. В ситуації, що склалася ми винні обоє. Може почнемо все з чистого аркуша і забудемо старі образи?

— За цим я і приїхала.

— То як?

— Так. Почнімо з чистого аркуша.

На годиннику була вже сьома вечора. Надворі були сутінки. Саша вирішив розпалити камін у вітальні. Сидячи біля вогню, ми притулилися один до одного на широкому кріслі. Ні, ми нічого не говорили. Все було і так зрозуміло. Ми просто насолоджували тріскотінням гілок у вогні. Це було так романтично. Це був саме той релакс, який мені зараз потрібний, щоб не зійти з розуму. А о дев'ятій мій спокій перебиває дзвінок від Владислава Артемовича. Що сталося вже?

— Не бери. — каже Олександр.

— Повинна взяти. А якщо щось вдома сталося? Алло!

— Марина, тут до вас додому приїхали Ігор і Артур Будковські.

— Прислуга їх впустила!?

— Так. У них є законні підстави. Вони показали документи, що дім їхній.

— Як їхній!? Що в чорта там відбувається?

— Їдьте додому якнайшвидше. — Владислав Артемович закінчив дзвінок.

— Напевно, наш вечір накрився мідним тазом. Мені потрібно терміново їхати додому. — повідомляю Олександру.

— А може нікуди не поїдеш?

— Повинна. Вибач, будь ласка.

— За що ти вибачаєшся? Їдь. Я бачив твою реакцію. Там реально щось сталося. Може мені з тобою поїхати?

— Ні. Я сама розберуся. Доброї ночі.

Саша провів мене і я поїхала. Що це за лихо на мою голову? Якого Ігор надумав відібрати у мене будинок? Йому мало, що запроторив батька до в'язниці?

Приїжджаю додому, а там ці два покидьки господарює. Як же я їх ненавиджу. Колись я казала собі, що не буду відчувати ненависть ніколи. Але все склалося по іншому. А звідки Владислав Артемович дізнався, що Будковські тут? Невже працює на них?

— Що тут відбувається? — зайшла в дім.

— Ось і колишня господиня повернулася. Можеш мені подякувати, що не повикидав твої речі на двір через вікно. — сказав Ігор і самовдоволено посміхався.

— Як дім став твоїм? — ледь спокійно сказала я. В мені зараз бурлить такий вулкан, що я боюсь вибухнути.