Кохання на все життя

- Вiдчепiться вiд мене! Якi ото нав'язливi Якби знала, нi за що б сюди не прийшла, -- Маруся била себе по руках, ногах, обличчю. Комарi, мов навiженнi, облiпили вiдкритi частини тiла дiвчини з усiх бокiв. Комахи дзижчали, лiзли в очi. Руки i ноги були в пухирях i пошкрябинах. За нею слiдом йшов Василь. Коли нiхто не бачив, вiн вiдганяв вiд Марусi комах. Та його старання майже не давали результатiв. Кровопивцi нападали тiльки на дiвчинку, яку вiн кохав i мрiяв оберiгати.
- Добре з Маруською в лiс ходити. Жоден комар на мене не сiв.
- I на мене, - подружки перешiптувались i тихенько смiялися з облiпленої комахами однокласницi. 
 Рокiв за десять дiвчата стали свiдками подiбних обурень, але з iншого приводу.
- Чому вони до мене пристають? От нав'язливi! Якби знала, нiзащо сюди б не прийшла, -- Маруся вперше потрапила на дискотеку, а нахабнi хлопцi намагалися з нею познайомитися або запросити на танець. Щось невидиме для людського ока притягувало їхнi погляди до звичайної дiвчини. 
- Добре, що Маруську на дискотеку взяли. Хоч буде кому нас додому провести. А то завжди самi добираємося.
 Цього вечора задоволених дiвчат вперше проводжали кавалери. Василь iшов слiдом. Завжди потай спостерiгав за Марусею. Пiдiйти не наважувався. Йому навiть подобалося, що навколо його коханої  дiвчини хлопцiв стiльки, скiльки комарiв на вулицi, а вона їх безцеремонно вiдганяє.
 Коли подорослiшав, зрозумiв: сьогоднi вони закоханi в Марусю, завтра в Люсю, пiслязавтра в Тасю. А от у Василя одне кохання на все життя. 
 Не пам'ятав, коли навчився вгадувати Марусинi бажання, вiдчувати небезпеку i негаразди на її життєвому шляху. Пiдходив до дiвчини, вказував, який параграф чи роздiл треба вивчити. Збувалося. Обов'язково викликали. Добре, що була пiдготовлена до уроку. 
 Маруся приймала участь у всiх шкiльних заходах. Обожнювала танцi. Благав того разу не їхати на змагання. Не послухала. Пiд час виступу зламала ногу. В лiкарнi лежала. Ображалася на Василя. Вважала, що отримала травму через нього. Буцiм, якби не сказав про небезпеку, то й не трапилося нiчого лихого. А потiм сама гукала, щоб прийшов. Самотньо їй було в лiкарнi. З Василем подобалось спiлкуватися. Тiльки недовго. В шкoлi забувала про нього. 
 Головним на районi був Макс. Мешкав в одному пiд'їздi з Василем. Усi його боялися i слухались. Як Маруся пiдросла, закохався Макс в неї по самi вуха. Зрозумiло, що не надовго. Але ж закохався. 
 Того разу Василь на футбольному матчi в iншому мiстi був. Вiдчував небезпеку. Тiльки не зорiєнтувався. Думав, що команда програє. А все ж таки через Марусю та тривога йому докучала.
- Вiдчепiться! Що вам вiд мене треба? Дайте пройти! -- хлопцi не впускали дiвчину до пiд'їзду. Хотiла розвернутися, пiти до подруги, що мешкала в cусiдньому будинку - iншi хулiгани стали на дорозi. Хапали за руки, смикали одяг, димом iз сигарет дмухали їй в обличчя. 
- Швидко розiйшлись! - почула рятiвний наказ. Голос був грубим i неприємним - таким, що вiд нього мороз тiло пронизував до кiсток. Рятiвником виявився Макс. Хулiгани зникли. Маруся принишкла. Так i не зрозумiла, чи випадково хлопцi її перестрiли, чи Макс органiзував той напад. Вiдтодi вiд нього вiдчепитися не могла. Мусила коритися. Швидше була дiвчиною за викликом, нiж насправдi його коханою. 
 Василь був у розпачi. Звичайно, повинен прийти той час, коли його Маруся буде з кимось зустрiчатися. Знав, що навряд вiн буде її кавалером. Кохати, спостерiгати, приходити Марусi на допомогу подобалося, а вступати в серйознi вiдносини не було бажання. Чомусь вважав, що пiсля одруження закiнчаться прекраснi почуття. Вважав, що подружнi обов'язки можуть убити в ньому любов.
 Але любов не вiдпускала. Разом з Марусею вступив до медичного коледжу. Загалом Василю було байдуже, де навчатися. Нiякої роботи не боявся. Маруся заняття пропускала. Взяла акдемвiдпустку. Згодом вiдновила навчання. В той час Василь уже проходив практику. Якщо i бачив кохану, то здалеку. По закiнченнi працював фельдшером на станцiї швидкої допомоги. Робота затягла з головою. Незрозумiлi i важкi випадки потребували поповнення знань. Поглинув у навчання. Самостiйно вивчав фiзику, хiмiю, фiзiологiю, не говорячи по основне - медицину.
 Пiсля нiчної  змiни зайшов до кав'ярнi перекусити. Сама пiдсiла до нього.
- Привiт! Як справи?
- Та нiчого. Добре. А ти як?
- Сумую i скучаю. 
Вiрити чи не вiрити? Треба вiрити. Навряд горда Маруся кому завгодно цi слова говоритиме.
- Потрiбна допомога?
- Так. Врятуй мене.
- Вiд Макса?
- Так.
- Що менi за це буде?
- Буду твоєю.
- Пiсля Макса?
 Маруся похнюпилась. Блакитнi очi полонили сльози. Нижня губа тремтiла. Стала знову рiдною, беззахисною i дорогою. За мить взяла себе в руки, бо вже звикла до принижень i образ. 
- Я знову твiй раб? Знову в тенетах кохання? Що ти зi мною робиш, Марусе? 
 Широко розкритi очi клiпали густими вiями.Тоненькi брiвки тримали спокiй. Рожевi вуста ледь пoсмiхaлися. Торкнулася його руки. Струмом пробило тiло. 
- Не треба. Прибери! - Василь висмикнув руку. Дiвчина здивувалася i послухалася. Але було вже пiзно. Пiшов, не попрощавшись.
 Василь був своїм  в бандитському середовищi. Юний медик безкоштовно ставив на ноги хлопцiв пiсля бiйок i передозувань. Тут цiнували грубi жарти, смiливi вчинки i поряднiсть. Особливу поряднiсть. Пов'язану з ризиком. Вгадати б той час, коли можна ризикнути. Ще й напарник, точнiше, напарниця повинна визрiти до того стану, коли не в змозi пiдвести, злякатися, позадкувати.
 На той час Василь мав два шляхи. Перший - пiдставити Макса i вiдправити його до в'язницi. Другий - викрасти Марусю i поїхати з нею свiт за очi. Тiльки внутрiшнє Я говорило: "Нi. Не хочу. Не варто".
 Особисте залишилося в минулому. Нi до чого зустрiч не призвела. Можливо, Маруся визрiла для їхнiх вiдносин, але Василь вже перезрiв.
 Вiйна... Oдним iз перших пiшов захищати країну вiд нападникiв. Пiдлiткове кохання тепер здавалося забавкою, залишилось в далекому минулому. Невiгласи розв'язали кровопролиття, гралися в солдатики. Хтось тiшився, отримував насолоду вiд убивств, кровi, вивернутих назовнi нутрощiв; змусив своїх гатити по своїх. Василь вiддавав всi сили для порятунку поранених, вiдкидав iдеологiї i фiлософiї. Головне - людське життя. Важливо врятувати якнайбiльше поранених. Про здатися i злякатися взагалi не було мови. Сконцентрований розум, максимальна увага, розрахунок власних сил i сил поранених воїнiв - ось головнi установки, якими вiн керувався на вiйнi. Все iнше залишив на потiм, можливо, на далеке потiм.
- Максим? Що ти тут робиш? Ти ж наш? Чому проти нас? - погляд маленьких глибоких очей колишнього товариша говорив сам за себе. Третє око - дуло автомата направляло на Василя свiй чорний погляд. Пострiл...