2

Ася спробувала відкрити очі, але безрезультатно. Повіки здавалися важкими, як величезна брила. Голова дівчини гуділа від безлічі голосів навколо неї, які наближалися та віддалялися перетворюючись у безперервний гул, але раптом усе стихло і вона відчула полегшення. Після короткої тиші  голос, який зазвучав у голові був чітким та ясним й Асі вдалося розібрати слова і склеїти їх у повноцінне речення.

— З нею все гаразд. Через пів години прийде до норми, — пролунав грубий голос, мабуть, він належав чоловікові, або дуже грубій жінці.

— Хтось повинен їй сказати, — пролунав поруч ніжний голос, але швидко стих.

Коли голова перестала так сильно боліти, Ася змогла розплющити очі й побачити власника одного з безлічі голосів, що так сильно дратували її. Вона не витримала й поставила питання, яке завжди чула у фільмах у таких ситуаціях.

— Де я? — протираючи очі запитала Ася.

— У лікарні, — відповіла гарненька медсестра, яка зайшла перевірити Асю.

Спочатку, медсестра була схожа на розмиту білу пляму, але через деякий час її риси стали чіткішими, і перед Асею предстала гарненька світловолоса дівчинка, років за двадцять п’ять. Її волосся було заплетене в довгу косу й обережно закладено в головний убір. Ася спробувала трохи підвестися, але їй це не вдалося і вона залишилася лежати. Палата являла собою маленьку кімнатку, стіни якої були пофарбовані в рожевий. По центру стіни висів маленький телевізор, біля ліжка стояла тумбочка. З напіввідчиненого вікна лунав гуркіт машин. Ася вже хотіла поставити ще одне банальне питання «Як я сюди потрапила?», бо їй було важко згадати, що трапилося і чому вона опинилася в лікарні, але медсестра позбавила Асю такої нагоди.

— Ти лежала на землі вся в крові та безтями. Тебе знайшли люди перед будинком яких ти лежала і викликали швидку. Ти постійно повторювала одне ім’я — Біллі.

Раптом балакуча медсестра зрозуміла, що розповіла занадто багато і спробувала перевести тему в інше русло, сподіваючись, що дівчина не зверне увагу на останнє, що вона сказала.

— Мене звати Адріана, а тебе? — запитала медсестра й посміхнулася, приховуючи занепокоєння.

— Ася! — без особливих емоцій відповіла дівчина намагаючись згадати хто такий Біллі й чому це ім’я таке знайоме.

— Дуже приємно. Мені потрібно відійти до інших, а ти поки випий ліки. Я їх покладу на столику.

Адріана переклала коробку з паперовими хустками на інший край стола. Коробка звільнила простір і відкрила годинник, який був у крові. Медсестра злякалась і трохи підпригнула від несподіваності. Не те, щоби її лякав вигляд крові, але, як годинник міг опинитися в палаті. Ася теж звернула увагу на класичний годинник із коричневим шкіряним ремінцем. Вони всі були залиті кров’ю і скло було трохи розбитим. Вона трохи подивилася на годинник і згадала, що вона його подарувала Біллі на день народження. Тоді Біллі сказав:» Ти ж знаєш, що я не ношу годинники. Чи це спосіб змусити мене приходити на зустрічі вчасно». Ася заплакала, буря емоцій охопила її. Вона згадала все, що трапилося минулої ночі. Їй хотілося думати, що це був просто сон, не реальність, але не могла. Ася закричала з такою силою вивільняючи все горе за втраченою дорогою людиною. Вона кричала в надії позбутися спогад із тієї ночі, але вони не йшли, а все чіткіше спливали.

Адріана спочатку розгубилася не очікуючи такої бурхливої реакції, але їй на допомогу прийшов лікар, який почув крик. Він дістав із кишені шприц і вколов дівчині.

— Тихіше! Тихіше! Усе добре, — повторювала Адріана стоячи поруч.

Ася почала потроху заспокоюватися. Її очі почали злипатися і вона заснула. Адріана вкрила її ковдрою та вийшла з палати.

2

Ася прокинулася. У палаті було темно. Жалюзі щільно закривали нечисленні вікна. Спробувавши увімкнути світло, вона мало не впала з ліжка. Нарешті, намацала вмикач поруч з ліжком, але світло не з’явилося, натомість, жалюзі автоматично розсунулися і впустили в палату місячне сяйво. Навпроти ліжка щось висіло прив’язане до люстри, з людськими рисами. При спробі підвестися й розгледіти, що ж там таке висить її охопив жах. До люстри була підвішена людина, точніше дівчина. У ту мить хмари розступилися й Ася змогла розгледіти обличчя Адріани. Знівечене тіло медсестри злякало Асю. Адріана була підвішена до люстри власними панчохами, у голові стирчала вилка. Тіло було на половину оголеним, на шкірі виднілися глибокі рвані порізи. Кров повільно стікала з ніг, і капала на підлогу, збираючись в одну велику калюжу.

Ася не встигла прийти до тями, як двері в палату відчинилися. У проході з’явився молодий хлопець в оранжевому комбінезоні будівельника. Ася вже хотіла попросити незнайомця покликати на допомогу чи викликати поліцію, як він повністю виринув із дверей і дівчина зрозуміла, що він не покличе нікого. Незнайомець тримав на плечі сокиру, яка спритно ховалася за проходом. Хлопець пройшов у глиб палати обминаючи калюжу крові, яка його зовсім не збентежила. Він трохи покрутися в пошуках місця куди можна присісти, поки не знайшов стілець і сів поряд з Асею. Роздивляючись зблизька риси хлопця, вона впізнала в ньому вбивцю свого хлопця. Страх повністю згинув, натомість прийшов гнів. Вона хотіла помститися, але розуміла, що в її положенні нічого неможливо зробити. Вона була недостатньо сильною, щоби зненацька виплигнути з ліжка й накинутися на вбивцю.

Вони посиділи декілька хвилин у мовчазній тиші витріщаючись один на одного, поки хлопець не заговорив першим: