Кохання (не) досить

Розділ 16. Вікторія і несподівана зустріч.

Минуло кілька місяців, як ми із Владом стали жити разом у його квартирі. Я поступово звикала до ролі цивільної дружини й господині дому. Й хоч часом бувало важко встигати куховарити й абсолютно все прасувати, як любив Влад, але інколи з куховарством допомагала Ольга Петрівна, мама Влада, з прибиранням у вихідні допомагав сам Влад. Адже він виявився доволі затятим фанатом чистоти та впорядкованого побуту. Завжди вимагав, щоб був прибраний у шафу одяг, щоб на столі ніколи не завалялося жодної крихти, а у ванній не залишалося жодної волосини, щоб пилюка стиралася навіть із найвіддаленіших куточків та завжди були блискуче чистими плита і посуд. Я намагалася підтримувати усі ці правила дому й уважно слідкувала за усім по мірі своїх можливостей, аби Влад залишався в доброму гуморі й між нами панувала злагода та любов.

Наше перше сімейне свято нового року ми відсвяткували разом із головною ялинкою міста в Центральному парку. Серед натовпу веселої та сповненої надій молоді, загадували бажання на падаючі зірочки від новорічних салютів та, зігріваючись ігристим шампанським й гарячою кавою, насолоджувались феєричними виступами музичних гуртів, підтанцьовуючи та підспівуючи їм.

Однак свята швидко минули й наближалася зимова навчальна сесія, на приготування до якої у мене було зовсім обмаль часу. Оформивши навчальну відпустку на період сесії, я з полегшенням скинула підбори та ділові спідниці з блузками. Одягнула зручні джинси та взуття на низькому ходу, улюблений светрик та куртку й, накинувши шкіряний наплічник, попрямувала засніженими вулицями до університету.

Наша група потрохи збиралася біля аудиторії, вітаючись та розпитуючи один одного про справи, адже усі не бачилися між собою ще від минулої сесії, яка була більш як півроку тому. Привітавшись й собі, раптом помічаю серед гурту студентів Антона, який зовсім не змінився й виглядає все таким же солодко вродливим та усміхненим на всі тридцять два бездоганних зуба. Помітивши мене, якось загадково прищулив погляд й повільно підійшов ближче.

- Привіт, Вікусю! – вітається, вивчаючи мене поглядом. – Гарно виглядаєш. Скільки ж ми не бачилися з тобою?

- Десь, мабуть, зо два роки, - згадуючи й відмічаючи приємність зустрічі, відповідаю я. – Ти теж маєш непоганий вигляд. Що поробляєш тут?

- У мене сесія також, онде моя група стоїть далі. Тут просто знайомі хлопці, тож я підійшов привітатися. Я перевівся на заочне, вочевидь, як і ти. Але стривай! Чому ти у групі третьокурсників? Мала б бути уже на четвертому, як і я!? – дещо дивується Антон.

- Так сталося, що один рік навчання я пропустила, потім відновилася. Як твої сімейні справи?

- Добре. Женька народила ще одного хлопчика, тож я офіційно багатодітний тато, - задоволено усміхається хлопець. – Тому довелося перевестися на заочне навчання й влаштуватися на роботу. Сама розумієш, троє дітей, потрібно забезпечувати якось.

- Нічого собі! Вітаю! – я була трохи ошелешена. – Отже, у вас з дружиною все налагодилося й ти нарешті став зразковим сім`янином?

- Та часу на коханок зовсім немає та й їх треба ж по кафешкам водити, пригощати, а тут троє дітей та ще й навчання, сама розумієш. Стало трохи скрутно з фінансами. Женька ж також ще вчиться.

- Не шкодуєш?

- Та що шкодувати? Сталося як сталося. Зате діти чудові, усі гарні, здорові, - Антон аж засяяв при згадці про своїх дітей і це було так мило. Переді мною стояв щасливий молодий тато, який, можливо, лише після появи третьої дитини усвідомив те своє щастя.

- Я рада за тебе, - щиро промовляю я.

- А ти як? – у відповідь запитує він.

- Теж все добре. Вийшла заміж, тільки поки-що живемо у цивільному шлюбі.

- Ого! То й в тебе зміни нівроку! Також радий за тебе! Дітей ще не плануєте?

- Якось не розмовляли на цю тему…

- Нічого, все попереду. Ну, удачі тобі, Вікусю! Був радий побачитися! Побіг, а то вже пари починаються.

Антон біжить наздоганяти свою групу, а я заходжу разом зі своїми до аудиторії, де мала проходити лекція. Та зосередитися на словах викладача так і не вдається. Замислююся над тим, що ми із Владом дійсно жодного разу не говорили про дітей та наше спільне майбутнє, що було трохи дивним для пари, яка кохає одне одного й зібралася жити разом. Жили одним днем, нічого не плануючи, неначе боялися сполохати те, що є між нами нині.

Цілий день я разом із іншими студентами ходжу від однієї аудиторії до іншої набиратися нових знань. Виходжу з університету втомленою й задумливою після такого об`єму нової інформації, тому й не помічаю, що на виході ззаду несподівано налітає Антон й з усмішкою обіймає мене за плечі.

- Ну, як тобі перший день сесії? Сильно перевантажили мізки? Може по пиву задля релаксу?

Не встигаю я щось відповісти, як раптом помічаю навпроти університету постать Влада. Швидко вивільняю свої плечі з обіймів Антона й серце чомусь схвильовано починає калатати.

- Що таке? – помітивши мою розгубленість та стурбований вираз обличчя, запитує Антон.

- Мій цивільний чоловік стоїть отам навпроти…

- О! То це ж чудово! Познайомиш нас й будемо товаришувати сім`ями, - все так само безтурботно усміхається Антон, та мені було не до сміху, знаючи ревниву натуру Влада.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше