Розділ 22. Знову Владислав та Вікторія.

Владислав.

Поцілувавши сонну дружину, Влад прямує на роботу. На ньому, як завжди, бездоганно випрасувана сорочка, темний костюм, ідеально зачесане волосся. На виході з квартири зустрічає матір, поряд з нею подорожні сумки.

- Доброго ранку! Ти кудись зібралася? – здивовано питає.

- Так, їду до сестри, якийсь час поживу у неї.

- Ти впевнена? Бо таке враження, що наче це ми виганяємо тебе з дому.

- Це моє рішення, синку. Може наодинці ви тут краще знайдете спільну мову між собою та й у сестри я вже давно не була.

- Давай, допоможу з речами, - пропонує Влад, намагаючись підхопити сумки.

- Ні-ні, не треба, - одразу заперечує Ольга Петрівна. – Тобі потрібно на роботу поспішати. Я викличу таксі.

- Гаразд. Зателефонуй, як доїдеш, - Влад обіймає матір та біжить на роботу, аби не запізнитися.

На прохідній зазвичай веселі хлопці чомусь мовчки палять із понурими обличчями й Влад почувається розгублено без їхніх звичних жартиків. Підходить ближче, вітається.

- Щось трапилося? – запитує.

- Директор тебе викликає.

Влад у подиві прямує до начальства та, увійшовши до кабінету, його прибиває до стінки невдоволене гарчання та перекошене від злості обличчя директора.

- Ти, мабуть, не в курсі, але на нашому об`єкті сталася крадіжка! І де в цей час була охорона, скажи мені?

- Мала б бути на постах або обходити територію по периметру зі службовими собаками, - розгублено та здивовано відповідає Влад.

- Аж ніяк! Твоя охорона завзято тріскалася в цей час у карти, а начальник охорони взагалі дрихнув у побутовці в робочий час, що красномовно підтверджують відео з камер! Короче кажучи, вчорашню зміну я уже звільнив за халатне ставлення до роботи. Тобі ж, чисто з поваги, пропоную вибір або перевестися у рядові охоронники, оскільки ти нещодавно одружився й маєш якось забезпечувати родину, або ж тихо піти за власним бажанням й шукати собі іншу роботу…

Влад зціпив зуби від такого вибору й кров запульсувала у скронях від напруги. Гордість не дозволяла йому перевестися на нижчу посаду й без роботи теж не хотілося залишитися, адже він голова сім`ї, добувач для родини.

- Дякую, та краще вже за власним, - різко відповідає Влад й виходить із кабінету.

Хутко пише заяву й, послаблюючи комір сорочки, виходить на вулицю, вдихаючи на повні груди запах свободи та вітер нових змін. Дорогою купує свіжу газету з оголошеннями й починає прогортати сторінки в пошуках нової роботи. Зателефонувавши в кілька місць, Влад розчаровано сідає на лавку, оскільки або йому не підходить робота через невідповідні умови чи низьку зарплатню, або ж він не підходить роботодавцю через невідповідну освіту або ж брак досвіду. Через мобільний інтернет заходить на спеціальні сайти для тих, хто шукає роботу, гортає численні пропозиції, та все проходить повз нього й усе не те. Не міг якось Влад уявити себе, скажімо, вантажником чи різноробочим на будівництві, чи простим сторожем в якісь глушині. Взагалі дотепер не міг уявити, що ось так залишиться на узбіччі, викинутим, немов якийсь непотріб. Й як виглядатиме тепер в очах дружини й що казатиме їй, боявся навіть уявити. Стало соромно й відчай нахлинув так, що мало не захлинувся. Встав й рішуче попрямував до пивного шинку, аби виплескати наболіле на побратимів по пляшці.

Вікторія.

У квартирі самотньо та порожньо. Влад затримувався з роботи. Ольга Петрівна ж зібрала речі та поїхала до своєї сестри, наваривши наостанок нам смачнющого борщу з пампушками. Його запах нагадував про домашнє тепло та затишок, який випромінювала мама Влада й мені було відверто шкода, що вона поїхала. До того ж не полишало відчуття провини від того, що саме через нас їй довелося залишити власний дім, й я щиро сподівалася, що вона незабаром повернеться.

Я клацаю пульт від телевізора в очікуванні Влада й потім зупиняюсь на якомусь мелодраматичному серіалі. Проглянувши серію, поглядаю на годинник й починаю набирати номер, але в цей час чую скрегіт дверей, що незграбно відмикаються дзвінкими ключами. Полегшено зітхаю. Заходить Влад й розпливається в усмішці, увесь розпашілий та скуйовджений з висмиканою та прим`ятою сорочкою. Я здивовано дивлюся на нього, сидячи на дивані, а він опускається біля мене на підлогу й обіймає мої коліна.

- Пробач, я зовсім не виправдав твоїх сподівань, - повільно промовляє, аби остаточно не заплівся його неслухняний язик.

- Що сталося?

- Я звільнився з роботи. Там виникли проблеми й вони хотіли понизити мене в посаді, та я їм не якийсь селюк з глухого провулка, й я не дозволю принижувати себе. Я знайду іншу роботу, варту і гідну мене, - лепече сп`янілий Влад, доводячи свою важливість не тільки мені, але й самому собі.

- Авжеж, звісно, знайдеш, - намагаюся заспокоїти його я, пригладжуючи його неслухняне волосся. – Ходімо спати, Владе.

- Добре, що ти все розумієш. Ти в мене найкраща. Я тебе так кохаю… - продовжує бурмотіти Влад крізь підступаючу дрімоту, аж поки остаточно не засинає.

Я лягаю поруч, розмірковуючи про те, як ми житимемо тепер на одну мою зарплатню секретарки та ще й оплачуватимемо моє навчання. Згадую нещодавній дзвінок мачухи, яка сповістила, що виїжджає до свого племінника у Білорусію й звільняє квартиру. Потрібно буде здати її в оренду й матиму додатковий дохід, принаймні, буде чим заплатити хоча б за навчання. На цій думці я заспокоююсь й теж засинаю.