Розділ 24. Владислав.

Владислав.

Переборовши гордість, Влад все ж таки влаштувався вантажником в один із супермаркетів, адже здоров`ям та силою не був обділений. Принаймні, заробить якихось грошенят й відчує себе повноцінним чоловіком. Адже від того, що висить у дружини на шиї, самого нудить від себе. Ще й цей алкоголь. Ніколи Влад не вживав стільки спиртного, як останнім часом, й через це стало важко дихати під час тренувань й весь час наздоганяє швидка втома. А за блювоту взагалі було страшенно соромно перед Вікою. Мабуть, ще трохи й дивитиметься з відразою на нього, гадав Влад.

Його робоче місце було на задньому дворі, куди періодично  підвозили товари на склад. Владу видали робочий одяг, трохи страшненький, але головне від бруду захистить. Через якусь годину під`їхала велика фура й Влад разом із іншими вантажниками починає розвантажувати її. Важкі мішки та коробки обривають руки, хоч Влад і звик до важких підйомів у вигляді гантель та гирь. Гаряча кров пульсує роздутими від напруги венами і м`язи спини ледь втримують чималі навантаження, захищаючи хребет. На лобі виступає рясний піт. Розвантаживши увесь товар, хлопці кидаються до пляшок із водою, жадібно втамовуючи спрагу. Тоді сідають відпочити й запалюють цигарки, пропонуючи й Владу приєднатися до них.

- Ні, дякую, я не палю, - відмовляється той.

- Ти, мабуть, не звик до такої роботи? - каже один із вантажників, оцінюючи доглянутий зовнішній вигляд новенького. – Нічого, то тільки одразу важко, а потім втягуєшся. До того ж, наступна фура буде лише по обіді.

- А до того часу, чим, зазвичай, ви займаєтеся?

- Як немає начальства, то нічим, відпочиваємо, а як є, то буває треба замести територію чи виконати ще якісь доручення. Ох, промовка про вовка. Іде начальничок.

Хлопці швидко повикидали недопалки й заметушилися, роблячи вигляд, що прибирають територію після розвантажування. Влад не одразу зрозумів, що відбувається, тому розгублено продовжував стояти. До них вийшов парубок приблизно його віку, одягнений у діловий костюм та сорочку.

- Ти новенький? – питає.

- Так.

- Чудово. Треба піти замести біля центрального входу. Коли закінчиш, зганяєш в одне місце. Я потім детально розкажу.

Влада починає накривати хвиля паніки та напруги, адже йому сказали, що він працюватиме лише на задньому дворі і це його влаштовувало, адже в такому разі шансів, що його побачать якісь знайомі були мінімальні. А тут замітати біля центрального входу, де усі проходять та ще й потім бігти кудись, наче і двірник, і кур`єр - усе в одному. І це все після таких важких вантажів, що ще й досі руки мало не тремтять.

- Вибачте, але я наймався вантажником, в обов`язки якого входить розвантажування товарів, а не підмітання території. Покажіть мені посадову інструкцію, у якій написано, що я маю виконувати ще якісь додаткові обов`язки, - сталевим голосом промовляє Влад, після чого у інших вантажників відвисає щелепа й вони усі здивовано дивляться на новенького, немов на прибульця.

- Не зрозумів? – так само здивовано розвертається той менеджер у костюмі, криво посміхаючись. – Ти думаєш, що ти двічі-тричі за день розвантажиш машину, а увесь інший час битимеш байдики й за це отримуватимеш зарплатню? У нас тут хлопці усе роблять, що треба, інакше онде вихід! Тому якщо тобі дійсно потрібна робота, то узяв віника й пішов до центрального входу працювати!

Дивлячись в нахабне обличчя новоспеченого начальства, Влад ледь стримувався, аби не зацідити йому в пику. Знайшов хлопчика на побігеньках. А сам, мабуть, щойно інститут закінчив або ж батьки вдало пропхали на тепленьке місце. Міцно стиснувши щелепи, Влад різко скидає робочий одяг й жбурляє парубку в обличчя.

- Та ти ж сучий сину! Тебе звільнено й навіть не намагайся повернутися! – бурхливо реагує той, розлючено бризкаючи слиною.

- Та пішов ти!

Влад іде геть, не обертаючись. Й відчуття суцільного провалу давить його мозок. Що знову казати Віці, адже виглядатиме повним невдахою в її очах. Й стерпіти приниження також не міг, адже на попередній роботі його усі поважали й все, що йому потрібно було робити,  це контролювати інших та перевіряти пости та камери. Й за стільки років роботи Влад звик до завжди бездоганного зовнішнього вигляду, костюм, сорочка, а тут абсолютно інший світ, інше відношення, інші умови. З відчаю зайшов по дорозі до бару. Підсів до такого ж розчарованого відчайдухи, як і сам. Весь вечір слухав п`яні теревені про те, яке життя лайно, а усі жінки – шльондри, й не зчувся як промайнув час. Поплентався додому, а там Віка з докорами. Але від перепою так нудило та вивертало, що все інше було байдуже. Усі відчуття притлумилися алкоголем: і сором, і біль, і розчарування.

Вранці очікувано прокинувся з головним болем. Радів, що Віка пішла на прогулянку, бо знову її докорів не витримав би. По обіді стало трохи легше й Влад нарешті встав із ліжка. Пройшовся до кухні, аби зробити бодай чаю, бо нічого іншого й не лізло після вчорашнього. На підвіконні – тюльпани з якогось дива. Невже щось пропустив? Глянув на годинника й хвилювання почало огортати душу, адже дружини не було вдома вже кілька годин поспіль. Від питань, що кружляли у голові й не мали відповіді, починав повертатися головний біль. Хто й коли подарував його дружині квіти? Й чи не з ним зараз вона прогулюється? І чи тільки прогулюється? Згадав усі ті вчорашні розповіді товариша по пляшці про зрадливу дружину останнього й кров вдарила у скроні й загупала молотком у мозок, забиваючи, немов цвяхи, підозрілі думки. Почав панічно шукати свій телефон, та вчора був у такому стані, що геть не пам`ятав, куди його всунув.