Глава 4

  Ігор
Вчора, коли я дізнався, що Вероніка приходила сюди і видала себе за мою наречену, я був дуже розлючений. Через хвилювання мені стало гірше, тому взяти телефон мені дозволили лише сьогодні.
Я набрав номер Яни і подзвонив їй. На останньому гудку вона взяла слухавку.
- Слухаю.
- Яно! Привіт, ти можеш прийти?
- Ні.
- Чому? 
- Бо до вас є кому приходити, Ігор Борисович. Прощавайте.
Кинула трубку. Та що ж це за напасть така! У нас тільки почали налагоджуватися стосунки.
У палату заглянула медсестра.
- До вас прийшли.
Зайшла висока чорнява дівчина. 
- Вероніка.
Вероніка посміхнулася.
- Привіт! Нарешті ти прокинувся! Я так хвилювалася за тебе!
- Йди геть.
- Що?
- Що чула. Пішла геть! Тебе ніхто не кликав! Ти вже 5 років не моя дівчина! Тим паче не моя наречена!
Вероніка почала злитися. 
- Але чому?! Я ж люблю тебе!
- А я тебе ні! Ми розійшлися 5 років тому і я не хочу тебе бачити.
- Це через ту дівчину, так? Що приходила до тебе. Ну звісно, вона молоденька, гарненька, тобі такі подобаються!
- Йди геть. Хутко.
- Я піду. Але ти мене більше не побачиш. 
Вероніка пішла. Нарешті. Сподіваюся, вона більше не прийде. Тепер треба якось пояснити все Яні. 
Телефон почав вібрувати. Прийшла смс від Ігоря: "Я все знаю про валентинку. Якщо треба допомога - звертайтеся."
Здається, у мене є ідея. Я написав Ігорю: "Відправ, будь ласка, Яні нову валентинку. Що в ній написати, я зараз скажу."
 Яна
Ми сиділи в квартирі Лілі і розмовляли.
- Я не вірю. - Повторювала Ліля. - У нього є наречена! Навіщо він тоді тебе 2 рази на побачення запрошував?
- Не знаю. - Я зітхнула. - Давай забудемо про нього. У нього є наречена і я не хочу його ні бачїити, ні чути.
В двері подзвонили. Ліля пішла відкривати. Коли двері відчинилися, я почула знайомий голос.
- Привіт. 
Роздався здивований голос Лілі.
- Ти? Слухай, зараз не час...
- Я ненадовго. У мене є одна справа ч але потім я весь твій...
Це що, Ігор? Голос його. Я трохи виглянула і подивилася на двері. Там стояли Ліля та Ігор і цілувались!
- Ліля... Ти мені нічого не хочеш розповісти?
Парочка відірвалася одне від одного. Ліля ніяково на мене подивилася. Я продовжила.
- І давно ви разом? І чому мені про це ніхто не розповів.
Ліля повернулася до Ігоря.
- Давайте сядемо. І ми тобі все розповімо.
Ми сіли на диван. Ігор почав розповідь.
- Ліля почала мені подобатися ще з першого курсу. Але вона не звертала на мене увагу, у неї було багато прихильників.
- Ігор і мені подобався, але я не думала, що це взаємно. - Додала Ліля     
- І лише цього року ми змогли поговорити і розповісти одне одному про свої почуття. І почали зустрічатися майже півроку тому.
Я була в легкому шоці.
- І чому мені ніхто нічого не розповів?
Ліля зітхнула.
- Тобі теж подобався Ігор і теж з першого курсу. А коли ми почали зустрічатися, ти, помітивши що він цілується з іншою, була дуже засмучена. Ми і вирішили тобі не говорити.
Я посміхнулася.
- Дуже добре, що ви мені все зараз розповіли. - Але усмішка одразу спала з мого лиця. - Мені зараз потрібні гарні новини.
Ігор запитально подивився на Лілю.
- Посварилася з Ігорем. Виявляється, у нього є наречена.
Ігор посміхнувся.
- Тоді у мене для тебе подарунок.
Він дістав з карману валентинку і протягнув її мені.
- Це від Ігоря.
Я вже хотіла взяти, але коли почула, від кого вона, прибрала руку.
- Я не візьму. Мені від нього нічого не треба. 
- Бери. Прочитай, а потім будеш його ненавидіти хоч до кінця життя.
Я невпевнено взяла валентинку. Відкрила її. У ній був написаний ледь не цілий текст.
"Яно. Я не знаю, як мені почати ці слова, але ти маєш дещо знати. Та дівчина, яку ти бачила в лікарні, не моя наречена. Це моя колишня дівчина, з якою ми розійшлися 5 років тому. Вона постійно хотіла мене повернути, намагалася робити вигляд, що все по-старому. Але ці 5 років я кохав лише одну дівчину - тебе. Ти мені сподобалася з нашої першої зустрічі, з нашої першої пари. На початку другого курсу я закохався в тебе. Але я бачив, що тобі подобався інший і не наважувався говорити з тобою про це. А коли я знайшов валентинку, яка, як виявилося адресувалася іншому, у мене з'явився шанс запросити тебе на побачення. Я бачив, що ти цього не хотіла, тому вирішив зробити для тебе щось особливе. Прогортавши твої сторінки в соцмережах, я побачив, що ти любиш ковзани і вирішив влаштувати побачення на ковзанці. Потім запросив тебе ще раз. Ти знову опиралася, але вже не так сильно. Ввечері, коли на тебе напали, я дуже злякався за тебе, і не боявся, коли прийняв на себе удар. Коли я прокинувся у лікарні, моєю першою думкою було те, чи в порядку ти. А коли я дізнався, що Вероніка назвалася моєю нареченою і ти пішла, я подумав, що ти мені ніколи не пробачиш. Хоча, напевне, так воно і є. Але я все одно скажу це - вибач мені. Вибач, якщо я образив тебе і змусив тебе почуватися ніяково. Я робив це з однієї причини - бо я кохаю тебе."
Я підняла голову. Ігор і Ліля запитально дивилися на мене. Я змогла вимовити лише три слова:
- Мені потрібно в лікарню.
Я зірвалася з місця, миттю вибігла з квартири і спустилася вниз. За мною вибігли Ігор з Лілею.
- Ми з тобою.
Ми всі заскочили в машину Ігоря і поїхали в лікарню. Коли лікарі дізналися, хто я, вони посміхнулися і сказали, що їхній пацієнт давно вже чекає на мене. І я майже побігла у палату.
Забігши усередину, я побачила Ігоря, який стояв біля вікна. Помітивши мене, він сильно здивувався. 
- Яна... Ти прийшла.
- Так, прийшла. І більше не піду.
Я підбігла до нього і поцілувала. Цілувала так, як не цілувала ще нікого. Ігор відповів мені. Ми стояли і цілувалися. І, здавалося, це була вічність. На секунду ми відірвалися одне від одного. Важко дихаючи, я сказала:
- А уяви, що б було, якби ти не знайшов ту валентинку.
- Я б не стояв тут, і не цілував дівчину, яку люблю.
- Я теж тебе люблю.
Ігор знову поцілував мене. Ми знову були одні у всьому світі. Не знаю, скільки ми б стояли біля того вікна, якби в палату не зайшов лікар.
- Вибачте, що заважаю, але Ігорю потрібно на процедури.
Ми подивилися одне на одного і розсміялися.
              ***
Пройшло півроку. Ми з Лілею та Ігорем закінчили університет. І ось настав цей день, 14 серпня - рівно півроку з того дня, як почалася наша з Ігорем історія. І сьогодні я піду по стежці до свого коханого, щоб назавжди стати йому дружиною.
- Ти готова? - Спитала Ліля, поправляючи мені фату.
- Готова.
Я вийшла з будиночку і пішла до місця, де була наша церемонія. Заграла весільна мелодія. Я повільно почала проходити повз гостей. Всі дивилися на мене, але я дивилася лише на одного - на того, хто стояв далі всіх і чекав мене. Я стала біля Ігоря. Ліля з іншим Ігорем стояли поряд з нами, як свідки. Ми вимовили клятви і жіночка, яка читала їх, сказала:
- Я оголошую вас чоловіком і дружиною!
Ми поцілувалися. 
Пізніше, коли всі гості сказали тости, і ми почали їсти, Ігор спитав:
- Ти чому алкоголь не п'єш? Це ж весілля.
- Бо мені не можна. - Я посміхнулася. - Я вагітна.
Очі Ігоря розкрилися від подиву.
- Справді?
Я кивнула.
- Так.
- Якщо це так, то я найщасливіша людина на Землі! Я люблю тебе, моя валентинка!