Глава 2.

Сонце повільно хилилося до обрію, а денна літня спека змінилася приємною вечірньою прохолодою. Каріна не поспішаючи йшла вулицями та намагалася ні про що не думати. Повз неї поспішали кудись метушливі пішоходи, проїжджали машини. Вулиці були дуже жваві, але дівчина відчувала себе неймовірно самотньою.

Каріна зайшла до яскраво освітленого супермаркету. Взявши з полиць потрібні товари, дівчина вже збиралася йти на касу. Але оскільки день видався дуже важким, вона вирішила винагородити себе відерцем свого улюбленого шоколадного морозива. Підійшовши до вертикального холодильника, дівчина відкрила скляні двері та побачила, що на полиці залишилася тільки одна упаковка морозива. Каріна шукала очима цінник внизу полиці. Не дивлячись на полицю, вона потягнулася рукою до відерця. Раптом дівчина відчула, що на її руку лягла чиясь рука. Каріна підняла очі та побачила поруч чоловіка.

Він був дуже вродливий — темноволосий, з карими очима і спортивною статурою. Акуратна коротка щетина на його обличчі надавала незнайомцю ще більшої привабливості. Напевно, він дуже подобався жінкам. І, судячи з усього, він теж хотів взяти це останнє відерце. Каріна прибрала руку.

— Вибачте, — посміхнувся їй чоловік. — Ви теж любите шоколадне морозиво?

— Так, але ви першим його взяли. Забирайте, а я інше візьму.

— Ні, візьміть краще ви! Ви перша підійшли до холодильника, — чоловік узяв з полиці відерце і з посмішкою простягнув його Каріні. — Я не можу собі дозволити забрати улюблені ласощі у бідної дівчини, — жартома додав він.

Чомусь від словосполучення «бідна дівчина» Каріні захотілося плакати. Намагаючись взяти себе в руки вона тільки заперечливо похитала головою, повернулась до незнайомця спиною і швидко попрямувала до каси.

Розрахувавшись за покупки та склавши їх у пакет, дівчина вийшла на вулицю. Там вже згущалися літні сутінки. Біля входу Каріна побачила групу з трьох чоловіків. Судячи з розмови, вони чекали свого друга з супермаркету. Побачивши Каріну, один з чоловіків гукнув її.

— Дівчино, чи не підкажете котра година? — запитав він з хитрою посмішкою.

Здоровий глузд підказував Каріні, що відповідати на це питання не варто. Але вона автоматично глянула на свій наручний годинник і відповіла:

— За дві хвилини дев'ять.

— Мила панночко, а куди ви так поспішаєте? Такий гарний вечір, складіть нам компанію, — з цими словами чоловік встав у неї на шляху не даючи пройти.

— Вибачте, я поспішаю, — Каріна спробувала обійти його, але безуспішно.

— Знаєте, від мого друга сьогодні пішла дружина і ми шукаємо йому нову. А ви, як бачу, незаміжня? Давайте я вас познайомлю! Він дуже гарний та заможний хлопець.

З цими словами чоловік міцно схопив дівчину за руку і потягнув за собою. Каріна намагалася викрутитися, але він притиснув її до себе. Дівчині стало страшно, але здаватися вона не збиралася. Звільнивши одну руку, Каріна замахнулася і вліпила нахабі дзвінкого ляпаса. Він зойкнув від болю та зі злістю відштовхнув її від себе.

— Ах ти погань! Ну що ж ... сама напросилася! — він рушив на Каріну.

Дівчина хотіла втекти, але двоє інших чоловіків з тієї ж компанії перегородили їй дорогу і затиснули біля стіни супермаркету.

— Куди зібралася? Ми з тобою ще не закінчили, — прошипів хуліган, якому дівчина дала ляпаса. — Я провчу тебе за твій вчинок!

Каріні стало страшно, вона заплющила очі. Раптом поруч пролунав чоловічий голос.

— Гей, ви! Відпустіть мою дівчину, швидко!

Каріна відкрила очі та побачила незнайомця з магазину, якому віддала останню упаковку улюбленого морозива. Він швидко підходив до компанії та із занепокоєнням дивився на Каріну.

— Кохана, чому ти не почекала мене біля каси? Я ж сказав, що швидко сходжу до банкомата і повернуся! — незнайомець нахилився до Каріни та швидко прошепотів їй на вухо — Підіграйте мені! Не хочу починати з ними бійку.

— Біля банкомата була черга. Я вирішила, що краще подихати свіжим повітрям, — промовила дівчина.

— Ага, і пошукати пригод, так? — пробурчав незнайомець. — Хлопці, навіщо ви налякали мою дівчину? — звернувся він до хуліганів. — Це погано...

Побачивши, що справа набула такого обороту, компанія хуліганів трохи розгубилася.

— Я подумав, що дівчина одна, — промовив чоловік, який схопив Каріну. — Ми просто хотіли познайомитися...

— Брешеш, ти силоміць потягнув мене за ріг! — випалила Каріна. — Я чітко дала зрозуміти, що не хочу з тобою знайомитися!

— Ти говориш, що вони тягли тебе силою? — незнайомець з магазину подивився на компанію і загрозливо сказав. — Люба, покажи мені, хто з них посмів тягти тебе силою?

Дівчина вказала рукою на чоловіка, якому дала ляпаса. Незнайомець подивився на нього таким поглядом, що у хулігана по спині побігли мурашки. Потім рятівник Каріни повільно став підходити до нього.

— Значить це ти посмів напасти на мою дівчину? — дуже тихо промовив він.

Нападників було троє, а незнайомець зовсім один. Але щось у його погляді та манері розмови підказувало, що краще з ним не зв'язуватися. Хулігани дружно почали відходити назад, навперебій повторюючи: