Глава 25.

— Це тобі! — Денис із посмішкою вручив дівчині невелику коробку з бантом і букет троянд.

Вони сиділи у машині, збираючись їхати вечеряти.

— Подарунок?! — Каріна уважно подивилася на нього, а потім піднесла до свого обличчя букет. — Ммм, ці троянди так пахнуть... Дякую! А що всередині цієї коробки?

— Розпакуй та дізнаєшся.

Каріна акуратно розпакувала коробку і виявила всередині рожеву махрову піжаму. На кофті спереду був великий малюнок симпатичного ведмедика. Вона посміхнулася.

— Дякую, Денисе!

— Я подумав, що в цьому тобі буде тепло та затишно спати взимку, — сказав Денис, милуючись дівчиною.

— А у мене теж дещо є для тебе! — Каріна простягла йому пакет.

— Теж піжама? — Денис заглянув у пакет і дістав звідти м'який, теплий светр синього кольору.

— Не зовсім піжама, — посміхнулася Каріна. — Але теж, щоб було тепло. До того ж, тобі дуже пасує синій колір.

— Дякую! Мені дуже подобається твій подарунок. Я із задоволенням буду його носити.

Денис нахилився до дівчини та поцілував її у щоку. Каріна більше зраділа б поцілунку в губи, але їй було приємна його увага, тому вона щиро посміхнулася. Денис завів машину і вони поїхали у ресторан.

За вечерею вони майже весь час розмовляли. Денис розповідав, що робив на новорічних святах, а Каріна ділилася своїми враженнями від поїздки додому. Їм хотілося стільки всього розповісти один одному. Дівчина запитала у нього, як пройшов корпоратив. Їй було цікаво знати, наскільки Вікторія змогла скористатися її відсутністю. Денис злегка насупився, коли вона торкнулася цієї теми. Каріна одразу це помітила.

— Ти раптом став похмурим, коли я запитала про корпоратив, — сказала дівчина. — Чому?

— Якщо я тобі розповім, то ти, можливо, розсердишся на мене, — промовив Денис.

— За що мені на тебе сердитися?

— Я і сам серджуся на себе через це... Вікторія попросила мене забрати її перед корпоративом. Вона не хотіла їхати на своїй машині.

— І через це я повинна на тебе розсердитися? — посміхнулася Каріна.

— Не через це, а через дещо інше...

— Якщо не хочеш, можеш не розповідати, — м'яко сказала Каріна, але відчула при цьому величезну зацікавленість.

— Мені здається, що я повинен розповісти тобі... Не хочу тримати це в таємниці.

Денис коротко переказав їй ситуацію, що виникла у нього з Вікторією після корпоративу. Каріна мовчки вислухала його, а потім опустила очі. Вона була дуже задумливою і серйозною, але залишалася абсолютно спокійною.

— Я знаю, що сам дурень! — вигукнув Денис. — Мені слід було зрозуміти, що вона не зупиниться у спробах закохати мене в себе. Каріно, ти злишся на мене?

— Ні, — дівчина поглянула на нього. — Мені шкода її, Денис! Я не уявляю як це — бути на її місці.

— Я не знаю, що мені ще зробити, щоб вона перестала за мною бігати. Ну не звільняти ж мені її через це, справді?!

— Вікторія чудова фінансова директорка, — погодилася Каріна. — Я думаю, що ти робиш правильно, обмежуючи своє спілкування з нею. Це все, що ти можеш зробити.

— Ти стала сумною, — зауважив Денис. — Я засмутив тебе своєю розповіддю?

— Я завжди трохи сумую, коли чую такі історії. Нерозділене кохання — жахлива штука.

— На твоєму місці я б не турбувався з цього приводу.

Денис виразно подивився на дівчину. Каріна зустріла його погляд і прочитала в ньому набагато більше, ніж він говорив вголос. Вона зніяковіла і злегка почервоніла. Коли Денис помітив це, у нього на душі стало особливо тепло. Йому так подобалася ця сором'язливість.

— Дивись, який гарний сніг на вулиці, — звернулася до нього Каріна, виглянувши у вікно.

— Дійсно гарний, — погодився Денис. — Тут парк через дорогу. Хочеш, прогуляємося після вечері?

— Я тільки за!

Офіціантка принесла їм десерт. Покінчивши з солодким, Денис із Каріною одяглися і вийшли на вулицю. Потім вони перейшли через дорогу та опинилися на засніженій алеї, освітленій яскравим світлом ліхтарів. У цей час тут було мало людей, а навколо було дуже гарно і досить тихо. Вони не поспішаючи йшли по одній з численних доріжок. Було трохи слизько, тому Денис обійняв Каріну за талію, притискаючи її до себе. Дівчина була у захваті — ось тепер це справжнє побачення!

— Тут добре, правда? — звернулася вона до Дениса, глибоко вдихаючи свіже, злегка морозне повітря. — А сніг навіть не думає закінчуватися.

— Я дивився прогноз, — відповів їй Денис. — Цей снігопад триватиме до ранку.

— Уявляєш, скільки вийде сніговиків із такої кількості снігу? — раптом запитала дівчина.

— Хм, чому ти подумала про сніговиків? — посміхнувся Денис.

— Взагалі-то ти перший почав цю тему, коли зустрічав мене біля під'їзду.

Денис розреготався. Трохи заспокоївшись, він знову звернувся до дівчини: