Кохання проти субординації

Глава 33.

Почався новий робочий день і «Цитрус» почав поступово наповнюватися співробітниками. Людмила йшла на роботу в пригніченому стані. Вона хотіла скоріше побачити Вікторію та дізнатися про те, що трапилося у Празі. Можливо, все не так, як описала Світлана Єгорівна? Інакше... Людмила не могла собі уявити, щоб її подруга могла піти на такий крок. Увійшовши у приймальню, вона помітила, що двері у кабінет Дениса відчинені. Дівчина заглянула всередину, але не побачила директора. Вона задумливо зупинилася біля дверей.

— Людмило, що ви тут робите? — пролунав тихий голос Дениса.

Дівчина здригнулася і підійшла ближче до столу директора. Він сидів збоку на підлозі, притискаючи до грудей якусь рожеву річ.

— Доброго ранку, Денисе Олександровичу! — привіталася вона.

— А хіба вже ранок?

— Так, початок робочого дня! — Людмила бачила, що він пригнічений горем і відчула, як стислося її серце. — Денисе Олександровичу, зробити вам кави?

— Я не хочу кави.

— Чому ви сидите на підлозі?

— Тому, що це найкраще місце для мене після того, що я зробив...

— Коли ви приїхали на роботу?

— Вчора ввечері.

— Ви сиділи тут всю ніч? — ахнула Людмила.

— Я не знаю... Мені все одно...

— Денисе Олександровичу, будь ласка, встаньте! — Людмила підійшла до нього і спробувала допомогти йому встати. — У вас на сьогодні заплановані дві зустрічі.

— Скасуйте їх всі... Я не хочу нікого бачити... І дайте мені спокій... — прошепотів Денис.

Людмила відчула, що до її очей підступають сльози. Вона ніколи не бачила Дениса в такому стані. Дівчина попрямувала до виходу з кабінету і зіткнулася у приймальні зі Світланою Єгорівною.

— Денис у себе? — швидко запитала начальниця відділу маркетингу.

— Так... Він у кабінеті, сидить на підлозі... — Людмила схлипнула. — Світлано Єгорівно, присягаюся вам... Я нічого не знала про плани Віки... Я б ніколи не підтримала цю ідею!

Світлана Єгорівна промовчала і рішуче попрямувала до кабінету директора. Відчинивши двері, вона побачила Дениса і швидко підійшла до нього. Присівши на підлогу біля племінника, вона лагідно погладила його по голові та сказала:

— Як ти, синку?

Денис підняв голову і глянув на тітку. У його очах Світлана Єгорівна побачила такий біль, що у неї перехопило подих. Відчуваючи, як її очі наповнюються сльозами, вона вимовила:

— Все настільки погано?

— Я не знаю, як мені жити далі, Світлано Єгорівно, — прошепотів Денис. — І головне, навіщо мені жити?

— Не кажи так, синку. Ти був у Каріни?

— Вона не хоче мене бачити. Вчора ввечері я провів під її дверима кілька годин. Вона попросила мене дати їй спокій... І я розумію, що вона ніколи не пробачить мені. — Денис дістав з кишені коробочку з каблучкою. — Я так мріяв, що ми з нею одружимося і проживемо разом все життя! Але я сам все зруйнував. Що мені робити, Світлано Єгорівно?

— Я не знаю, мій хлопчику...

 

Вікторія приїхала на роботу і зайшла до свого кабінету. Чомусь вона не так уявляла собі свої емоції після того, як назавжди позбудеться від Каріни. Замість полегшення в її душі оселилася дивна порожнеча. Але відступати було пізно. Потрібно піти до Дениса, спробувати поговорити з ним... Інакше навіщо було взагалі все це робити? Вікторія вийшла зі свого кабінету і попрямувала до приймальні директора. Побачивши за столом Людмилу, яка витирала сльози серветкою, Вікторія підійшла до неї.

— Привіт! Людо, чому ти плачеш? — запитала вона у подруги.

— Віко, це правда? Що ти затягла Дениса у ліжко в Празі? — тихо промовила дівчина, подивившись в очі подрузі.

— Звідки ти знаєш?

— Світлана Єгорівна мені розповіла. Вона думає, що я знала про цю твою витівку. Будь ласка, скажи, що це неправда!

— Де Денис? — Вікторія зблідла, її голос затремтів.

— У кабінеті, зі Світланою Єгорівною.

Вікторія зайшла у кабінет Дениса і прикрила за собою двері. Вона одразу побачила його на підлозі разом зі Світланою Єгорівною. Вікторія підійшла ближче і сказала:

— Доброго ранку! А чому ви сидите на підлозі?

Почувши її голос, Денис здригнувся та різко підняв голову. Зустрівшись із ним поглядом, Вікторія зблідла ще більше та відчула страх — ще ніколи на неї не дивилися з такою ненавистю.

— Ти... — тихо промовив Денис. — Що ти тут робиш?

— Я прийшла поговорити, Денисе...

— Забирайся з мого кабінету! — він підвищив голос. — Зараз же!

— Будь ласка, вислухай мене, — почала Вікторія.

— Я сказав — пішла геть! — закричав Денис, а потім схопив зі столу свій робочий блокнот і з силою жбурнув ним у бік Вікторії так, що дівчина ледве встигла ухилитися. — Я ненавиджу тебе! Ти зруйнувала моє життя! Ти позбавила мене найціннішого — кохання дівчини, без якої я тепер не уявляю свого існування!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше