Глава 34.

Вислухавши докладну сповідь Вікторії, Людмила кілька хвилин сиділа мовчки. А потім впевнено вимовила:

— Віко, ти повинна сказати йому правду!

— Ніколи! — прошепотіла Вікторія. — Він мене вб'є, коли дізнається.

— Якщо ти не зробиш цього, то ти вб'єш його! І Каріну, напевно, теж...

— Я не можу відступити, зайшовши так далеко...

Людмила нічого не сказала. Вона піднялася зі стільця, на якому сиділа і попрямувала у бік дверей, але на половині шляху раптом зупинилася і тихо сказала:

— Віко, ми з тобою росли в одному дворі та дружили з дитинства. Мене завжди захоплювала твоя цілеспрямованість і кмітливість. Але зараз я не можу зрозуміти одного... Коли ти встигла перетворитися на таке чудовисько?!

Людмила швидко вийшла з кабінету, грюкнувши дверима. Вікторія мовчки сиділа за столом, не зводячи очей з однієї точки десь на стіні. Через деякий час вона ввімкнула комп'ютер і почала зосереджено розглядати щось на моніторі. Потім дівчина встала з-за столу, накинула свою куртку, взяла сумочку і ключі від машини та вийшла з кабінету.

Каріна не покидала межі своєї квартири з того моменту, як на світанку повернулася з «Цитруса». Вона навіть не намагалася вести облік днів, майже нічого не їла і багато плакала. У перший день її телефон дзвонив без зупину. Поговоривши зі Світланою Єгорівною, Каріна переставила його на тихий режим — вона не хотіла ні з ким розмовляти. Ніхто не зможе зрозуміти її стан у цей момент. Як описати навколишнім свій біль, який розриває тебе на частини зсередини? Каріна ходила по своїй квартирі як привид, не обтяжуючи себе думками про те, що буде далі. Їй не хотілося нічого, тільки бути якомога далі від усіх. Раптово вона почула дзвінок у домофон. Може це знову приїхав Денис? Він приїжджав вчора ввечері, просив вибачити його і говорив, що нічого не пам'ятає. Каріні дуже хотілося впустити його, але вона розуміла, що після того, що сталося у Празі більше ніколи не зможе йому довіряти. Судячи з того, що на вулиці світло, настав новий день. Може він знову приїхав просити вибачення? Тоді краще взагалі не відповідати — він повинен зрозуміти, що її рішення остаточне.

У домофон дзвонили кілька разів, потім перестали. Каріна зітхнула з полегшенням — схоже, він пішов. Але через деякий час дівчина почула дзвінок у двері. Вона тихо підійшла і виглянула у вічко. Побачивши за дверима Віку, Каріна дуже здивувалася, але не поспішала відчиняти. Вікторія простягнула руку і постукала у двері, а потім тихо покликала:

— Каріно, ти вдома?

— Що тобі потрібно, Віко? — запитала дівчина через двері.

— Я хочу поговорити.

— Ти прийшла насолодитися своєю помстою?

— Я прийшла, щоб розповісти тобі правду, Каріно!

— Мене не цікавлять подробиці того, що сталося в Празі! Іди! Денис тепер твій — забирай його, я не буду заважати.

— Каріно, приділи мені 20 хвилин, — тихо попросила Вікторія. — Всього 20 хвилин і я піду. Ти більше ніколи не побачиш мене, обіцяю!

Каріна відчула цікавість. Замислившись на кілька секунд, вона протягнула руки до замку та повільно відчинила двері. Вікторія нерішуче зайшла у квартиру і глянула на бліду Каріну. Побачивши червоні від сліз очі дівчини, Віка не змогла витримати її погляд. Вона не знала, з чого почати.

— Звідки ти знаєш, де я живу? — тихо запитала Каріна.

— Твоя адреса є в базі даних співробітників «Цитруса».

— Ах так... Точно! — Каріна вказала їй у бік кімнати. — Проходь...

Вікторія зайшла у кімнату і сіла на канапу. Каріна сіла навпроти, уважно подивилася на неї, а потім тихо промовила:

— Твої 20 хвилин почалися, Віко!

— Позавчора у Празі ми з Денисом підписали контракт з «Бірлендом» і збиралися повертатися у готель, — почала свою розповідь Вікторія. — Я сказала, що зголодніла і запропонувала повечеряти. Я дуже боялася, що він відмовиться. Тому я удавала, що змирилася з його байдужістю до мене. Це його заспокоїло і він погодився. Ми приїхали у готель, пішли у ресторан на першому поверсі, Денис замовив пляшку вина. Мені потрібно було влаштувати так, щоб він ненадовго пішов. Тому я попросила його віднести у номер мою теку з документами, яку я брала з собою в «Бірленд».

Вікторія зробила паузу, збираючись з силами. Їй було нелегко зізнатися в тому, що вона зробила, але і залишити все як є теж було неможливо. Зробивши глибокий вдих, дівчина продовжила:

— Коли Денис пішов, я підсипала йому в келих... Не пам'ятаю, як називається ця штука, але вона викликає у людини всі симптоми сп'яніння і робить її трохи... безпорадною. Коли Денис повернувся, я запропонувала тост і він випив свій келих до дна. Потім я помітила, що препарат починає діяти. Мені потрібно було довести Дениса до номера, поки він ще міг іти. Спочатку він намагався чинити опір, але потім остаточно втратив сили робити це. Коли я привела його в номер, він ще був при свідомості, але вже не міг контролювати себе. Я поклала його у ліжко і роздягла. Потім я роздяглася сама і лягла поруч. Він ще не спав і міг бачити мене, але... Як я не старалася, мені не вдалося... викликати у нього інтерес. Напевно, я додала занадто велику дозу в його келих — в такому стані людина не здатна кохатися навіть якщо хоче. Але я бачила, що він навіть не хоче... Потім він заснув. Коли ти зателефонувала, я вирішила відповісти тобі. Я хотіла, щоб ти побачила нас разом у ліжку і ви з Денисом розлучилися.