Глава 27

Втрата компанії занадто сильно підкосила Сергія Поляніна, проте в нього залишалась його прекрасна німфа з ніжною душею. Він вважав, що справжнє кохання допоможе перенести всі життєві труднощі. Чоловік вирішив сьогодні ввечері признатися дівчині, що сталося, але ні в якому разі не відкладати весілля. В душі він сподівався, що втрата компанії і фактичне банкрутство не позначиться на відношенні Тані до їхнього кохання, однак маленький черв’ячок сумнівів трішки надгризав його зсередини. Хоча вона говорила, що для неї гроші не головне, проте, як вона сприйме цю новину? Звичайно, засмутиться, але чи цим все закінчиться? Як би там не було, але в нього ще залишились ще деякі заощадження на такий «чорний день», які дозволять продумати плани на майбутнє. Щоправда, сума там невелика, щоб тривалий час шикувати.

Він придбав величезний букет квітів і пішов прямісінько в гуртожиток до коханої. Так, вони домовлялися про зустріч увечері, та він вирішив зайти трохи раніше. Не міг до вечора чекати на серйозну розмову. На вахті його без проблем пропустили у потрібну кімнату, де на нього чекала його казкова принцеса. Постукав у двері, що виявилися незамкненими, і почув:

— Заходьте.

Нарешті він побачить, де живе його кохана. Видно було, що в кімнаті проживають дівчата, так усе було затишно і комфортно. Дарма, що меблі старенькі, та краєм ока помітив в’язані серветки, покривала з клаптиків і прикрашений мішурою фікус.

Як тільки його побачила Таня, з виском кинулася на шию, стала покривати обличчя поцілунками:

— Ти знав, що хочу побачити тебе саме зараз. Не сила було протриматися до вечора.

— Таню, що ти зі мною робиш? Я тебе так кохаю до болю, до божевілля … — видав усе, що тримав в душі бізнесмен.

Чомусь йому так і свердлили мозок несправедливі, жорстокі слова Влада, котрий обіцяв, що Таня піде від нього до більш багатого чоловіка, коли дізнається про його банкрутство. Він намагався гнати подалі від себе сумні думки, та нічого не виходило. Таня заступила йому сонце, і гіркі думки про колишню дружину вже турбували його набагато менше. Він карався, каявся, але так боявся втратити своє сонце — свою русокосу німфу. Котра так довірливо притулилась до його плеча.

Чоловік відклав букет в бік, щоб притиснути до себе кохану, провів рукою по її довгому волоссю, вдихнув п’янкий аромат. Вона зводила його з розуму, п’янила більше за вино. Серж доторкнувся губами до ніжних вуст, світ перевернувся від шаленства кохання, він забув, як дихати і говорити, забув про всі негаразди, в грудях тільки схвильовано тріпотіло серце.

Раптом Таня відірвалася від довгого поцілунку і з усмішкою глянула в його стурбоване обличчя:

– Сергійку, сталося щось серйозне?

Полянін не хотів псувати чарівний момент, та щось його видало. Може тривожні складки на лобі, а може сум на обличчі.

— Не варто про це. Не хочу зараз про це думати. Зараз існуємо ти і я, і більш нічого. Нехай увесь світ почекає… правда, красуне?

— Так не піде. Чекай хвилинку. У мене залишився смачний чай дідуся. Цей напій допомагає від будь яких неприємностей.

— Не відмовлюся від дідусевого чаю, — вже веселіше всміхнувся чоловік, хоча душу роздирали дикі кішки на шмаття.

— Хвилиночку.

Дівчина заметушилася. Незабаром чашки з гарячим напоєм парували на столику, застеленому мереживною серветкою. Як виявилося, Полянін прийшов не з пустими руками. Крім букету квітів, він приніс коробку шоколадних цукерок, кекси та печиво.

— Танюшо, — чоловік доторкнувся до тендітної руки, — Все це так по сімейному, так хочу, щоб ми вже одружилися і поїхали в весільну подорож.

— Сергійку, розповідай, що насправді тебе тривожить. Якщо про той скандал, то я вже заспокоїлась. Ти відома особистість і мені доведеться змиритись, що до тебе завжди буде посилена увага оточуючих, а журналісти повз мовчки не пройдуть.

Полянін сумно видихнув і продовжив:

— Танюшо, ти знаєш, що ти для мене значиш занадто багато, але є одна обставина … мені важко про це говорити, — чоловік вийшов із-за столика і підійшов до вікна. Зараз він не хотів говорити на серйозні теми, однак відчував, все одно доведеться сказати Тетянці правду. Йому несила було поглянути у величезні зелені очі, котрі дивилися на нього з таким коханням і надією. Дівчина підійшла до нього і притулилася до спини, обвивши його руками:

— Говори. Я хочу почути все. Не хочу, що від мене в тебе були якість таємниці.

— Таню, — різко розвернувся, щоб сказати їй в очі правду, – Танюшо, я банкрут. Я втратив усе. І незабаром усюдисущі журналісти напишуть: Сергій Полянін, який подавав надії, як один з найперспективніших молодих бізнесменів, не витримав конкуренції, і луснув, ніби мильна бульбашка. Він уклав гроші в авантюрний проект і прогорів.

Савченко невідривно дивилася йому в очі, і по ній не було зрозуміло, що вона думає в даний момент. Чоловік різко замовк, із надією вдивляючись у такі рідні риси обличчя.

— Сергійку, я розумію, що це змінить твій звичний уклад життя, але що це змінює у стосунках між нами?

— Ну… я так боюся, що не зможу гідно тебе забезпечити. Ти справжній діамант і потребуєш гідної оправи.

— Ох, Полянін! Ти весь у цьому, справжній бізнесмен, — видихнула дівчина, — Спочатку думаєш лише про бізнес. Скажи чесно, сумніваєшся в моєму коханні? Думаєш, я захопилася подарунками, квітами, ресторанами, а не тобою? Запам’ятай, я тебе кохаю в багатстві і бідності… як там далі?

Від щастя, котре захлюпнуло гарячою хвилею з головою, Серж заледве не захлинувся. Підхопив на руки наречену, яка від несподіванки заверещала, і закружляв навколо себе:

— Божевільний! Відпусти! — впиралася дівчина кулачками в плечі, але чоловік уже не міг її відпустити. Нарешті Серж опустив кохану, все не вірячи своєму щастю:

— Танюшо, я повторюю свою запитання: ти вийдеш за мене?

— Так, ще раз так! Тисячу раз так! — щасливо засміялася русявка, розкуйовдивши волосся чоловікові.