Глава 32

Після чергового скандалу з Танею Роман Ткаченко не знаходив собі місця. Колись палке кохання перетворилося на жагучу ненависть, яка витіснила з голови всі інші відчуття. Краще б він не відчував нічого. Його серце ніби розділилося на дві половинки, коли одна частина все ще продовжувала кохати дівчину і прагнула повернути кохання, а інша, навпаки, бажала помсти.

Десь у глибині душі він розумів, що потрібно просто забути її і продовжувати жити далі. Так було б краще для нього і для неї. Світ же не зійшовся клином на одній Тетяні Савченко. Однак він все одно постійно думав про колишню, мріяв помститися за те, що так швидко розлюбила його і збирається заміж за Поляніна.

Чи кохав він її по-справжньому? Роман навіть і сам не зміг відповісти ствердно на це просте питання. Він ніби перебував на роздоріжжі. Скільки разів наказував собі просто підійти і поговорити з Танею, однак, ледве побачивши дівчину, мовби зривався з ланцюга і принижував її, намагаючись зробити найболючіше.

Хлопець намагався гнати від себе думки, коли не розібравшись у ситуації, викинув дівчину в холодну осінню ніч, як оскаженів тоді від люті на неї і свого брата. Але ж брата тільки відлупцював, а не примусив блукати в темну дощову ніч. Пелена люті, яка миттєво полонила розум, зробила свою чорну справу, і він залишився один, на самотині. Хоча він спочатку і намагався знайти втіху в обіймах іншої, однак це не допомогло.

Геть ці думки! Не винен він ні в чому – це вона підло кинула його. І повинна за це заплатити. Нехай він не зможе домогтися розірвання заручин Тані, але ж може гарненько спаскудити її життя. Роман, не пояснивши нікому нічого, мовчки пішов із занять і до вечора тинявся містом, роздумуючи над планом помсти. В його кишені лежала заповітна флешка, зігріваючи закоцюблі від холоду пальці.

— Передати особисто Поляніну чи запустити в мережу? — шепотів про себе пошерхлими губами.

Не вирішивши нічого конкретного, зайшов у бар, де швидко набрався сміливості дякуючи алкоголю. Раз по раз підзивав офіціанта з проханням наповнити спорожнілу тару. Вже через годину він зрозумів, що дійшов до потрібної кондиції. Заледве пересуваючи ноги і важку голову, підійшов до гуртожитку і важко опустився на заледенілу лавочку. Тремтячими руками набрав номер брата:

— Костику, спустись. Щось мене ноги не несуть, — зайшовся сухим сміхом, що перейшов у кашель.

— Де ти? Зараз, чекай.

Костя відчував відповідальність за меншого брата, адже той ніби сам шукав неприємності на свою голову. Старший брат обхопив Романа попідруки і завів у гуртожиток. Після чого допоміг піднятися до своєї кімнати і вклав у ліжко. Спав менший Ткаченко тривожно, постійно кидався, щось бурмотів, а на ранок згорав від температури. Стривожений Костя викликав швидку допомогу, адже брат уже не міг просто піднятися з ліжка. На щастя, це виявилося просте переохолодження. Роману виписали жарознижувальне, порекомендували пити більше рідини і постільний режим. До вечору йому вже стало краще, хоча під очима залягли глибокі тіні. Костя присів на край ліжка, подаючи брату велику чашку з чаєм та пігулку:

— Випий, брате. Он уже й на себе не схожий. Ти мене так налякав.

— Був і в гірших ситуаціях, пусте, — пирхнув Ромка, — дня три, і буду як огірочок. Просто довго гуляв містом і промочив ноги.

— Просто гуляв? На тебе не схоже, — Костя уважно подивився в очі брату, — Зізнавайся, що сталося? З якого це дива ти так набрався?

— Моя Танька заміж виходить за отого пихатого багатія, — відвернувся до стіни, намагаючись приховати в голосі хвилювання.

— Що ж… Ви ж начебто розійшлися.

— Костю, ти не розумієш! Зовсім не розумієш! Вона… Вона… та я її ненавиджу!

— Заспокойся. Заспокойся, забудь і відпусти її. Красунь на курсі повно. Ти ж он з якоюсь кралею спробував зустрічатися? — Костя відставив чашку убік, примостивши її на тумбочці.

— Я намагався зустрічатися з іншою, але нічого з цього не вийшло. Так ненавиджу Таньку, що не можу з іншими зустрічатися. Вона в мене з голови не йде, не знаю, що й робити.

— Ромко, ти головне — одужуй. Це все говориш на хвору голову, а завтра-післязавтра все буде інакше. Тим більше, якщо вже Таня зібралася заміж, то незабаром з’їде з гуртожитку, а там — на заочку переведеться, або й зовсім покине універ. Як кажуть, зникне з очей, зникне й із думок. Чим менше бачитимеш її, тим швидше забудеш.

— Хто б казав! — рявкнув Ромка, підвівшись на ліктях, — думаєш, я не знаю і не здогадуюсь, що ти слину на Таньку пускаєш? Ти ж теж чекав, коли вона кине мене, щоб до неї підкотити? Чекав слушного часу, щоб мене підставити?

— Не говори дурниць, — Костя встав з ліжка, — Так, вона мені подобається, але щоб відбивати її в свого рідного брата – це повна маячня. Ти просто мариш. Пий свій чай, поки остаточно не охолонув. А мені вже треба йти збиратися на пари.

Старший Ткаченко підійшов до дверей і вийшов, залишивши Романа наодинці з емоціями і злістю.

— Вдалого дня, брате, — кинув услід Роман, — І тобі, Таню, теж бажаю незабутнього дня. За це вже я попіклуюсь.

Руки потяглися до ноутбука. Незабаром фото з флешки полетіли у всесвітню мережу Інтернет.

— Я ж не міг залишити тебе, Танюшо, без подарунку до майбутніх заручин. Тримай, сонечко!

***

Наступного ранку Таня, ніби на крилах, летіла в університет. Віка і Даша пішли трохи раніше, адже хотіли доздавати деякі заліки. А от Савченко могла похизуватися гарними оцінками і позитивними відгуками викладачів. Як казали подружки: «Як ти встигаєш і кохання крутити, і не обзавестись хвостами по навчанню?» На ці питання дівчина щасливо посміхалася. Ще нещодавно вона гірко плакала над долею, котра жорстоко насміхалася над ними з Сергієм. Полянін втратив компанію, яку плекав як малу дитину, і Таня вважала себе винною у цій ситуації. Однак Серж ні про що не жалкував – з ним тепер поряд знаходився найбільший скарб – кохана Таня. А компанію побудує по-новому з урахуванням помилок минулого. Шкода тільки, що дружба з Орєшиним зійшла нанівець.