Глава 36

Настала весна

Лагідне сонце постукало у віконце, сповіщаючи про початок нового дня. Таня розплющила очі і рвучко підвелася з ліжка. Дівчина підбігла до вікна і широко його відкрила, впускаючи  свіже повітря, напоєне ранковою свіжістю. Навіть веселі пташки раділи разом із русявкою, даруючи цілісінькому світу і, їй особисто, щасливий щебет.

Таня глибоко вдихнула і солодко потягнулась. Щастя заповнювало кожну клітиночку тіла — сьогодні вони з Сергійком одружуються, і при свідках промовлять слова вірності один одному. Хоча батьки і пропонували їй переночувати вдома, та русявці захотілося провести дівич-вечір у компанії подружок. Додатковим аргументом на користь цього рішення слугувало те, що Даша і Віка допоможуть впоратися з весільною сукнею. Також у гуртожитку Таня домовилася зі знайомими дівчатками про макіяж і зачіску. Так, у Сергія пішли справи набагато краще і він пропонував запросити гуру макіяжу із салону, та юна наречена відмовилась. Можливо, в майбутньому їй і належатиме відігравати роль дружини шанованого бізнесмена, та зараз вона вважала себе простою дівчиною з простими запитами без претензій на розкіш.

Подружки проговорили майже до самого ранку, але ніхто з них не відчував втоми. Поспали пару годин — і в бій, тобто допомагати одягатися нареченій. Після пробудження Таня недовго перебувала наодинці, точніше, в компанії веселих пташок. Через декілька хвилин кімната наповнилась гамором і шумом. Даша і Віка привели з собою місцеву перукарку Катю і візажистку Віолу. Якраз ці четверо дівчат крім того, що допомагали нареченій, ще й самі повинні були гарно вдягнутися, адже виконували на весіллі роль подружок. Як тільки приготування закінчились, з вулиці почулися сигнали весільного кортежу. Щаслива наречена закрила обличчя долоньками. Хіба буває скільки щастя одночасно, невже вони з Сергієм пройшли всі випробування, щоб нарешті бути разом. Досить уже страждань, настала пора безкінечного щастя.

Відкрилися двері, і в кімнату зайшов Полянін зі своїми друзями та супроводжуючими. Чоловік застиг на порозі, онімівши від краси нареченої. Він наполягав, щоб дівчина придбала дорогу вишукану сукню, яка б вигідно відтінила її ніжну красу. Здавалось, що Тетянка перетворилася на справжню принцесу, адже так їй личило весільне вбрання. Наречена одягнула білосніжну сукню з ажурним верхом без бретельок і пишним низом із шифона. Прикрасою слугували напівпрозорі довгі пишні рукави, теж прикрашені мереживом. Голівку прикрашав віночок з білих квітів, з якого спускався аж до талії тонкий серпанок, якраз прикриваючи довгі русяві локони. Завершували образ нареченої білі черевички на високих підборах.

— Моя красуня, — захоплено видихнув Полянін, — Який же я щасливий сьогодні, що ти нарешті станеш моєю дружиною.

— Сергійку – це я сьогодні найщасливіша у світі, — дівчина простягнула руки до коханого.

Чоловік у захопленні підійшов ближче і вручив Тані весільний букет з її улюблених білих троянд, які доповнили бездоганний образ. Потім легенько обійняв за талію, прошепотівши на вушко:

— Ти готова? Не боїшся?

— З тобою, коханий, я готова йти хоч на край світу. Туди, де ми назавжди зможемо бути разом, — видихнула щаслива русявка.

— В горі і радості?

— В бідності і багатстві, — відізвалась, мило посміхнувшись.

Закохані, обійнявшись, спустилися до білосніжного лімузину, котрий чекав на них, щоб супроводжувати в нове життя. Ще мить, і весільний кортеж рушив вулицями міста, голосно сповіщуючи про єднання закоханої пари в міцну сім’ю. Весілля вирішили відгуляти в заміському комплексі на свіжому повітрі. Таня сама узгодила меню на таку кількість запрошених, потурбувалась про прикрашання святкового залу і оформлення виїзної церемонії. Дівчині не хотілося ставати на весільний рушничок в одному з офіційних закладів, якщо є можливість запросити весільного реєстратора, щоб провести церемонію на природі в оточенні найрідніших людей та друзів.

Гості порозсідалися на білих стільцях перед високою аркою, прикрашеною живими білими трояндами. Поряд стояв високий столик на витих ніжках, на якому лежала атласна подушечка з весільними кільцями. На подіумі уже вишикувались друзі зі сторони нареченого і дружки в лілових сукнях від нареченої. Із замилуванням на обличчі стояла реєстратор, яка терпляче чекала наречених.

Нарешті, коли розмови запрошених гостей припинилися, залунала ніжна музика. І під оплески на подіум вийшов схвильований Серж Полянін в строгому костюмі сталевого кольору. Через мить, на доріжку, встелену пелюстками квітів, ступила прекрасна наречена, ніби ангел у білосніжному піниві сукні, оповита найтоншим серпанком. Дівчина сором’язливо посміхалася, на щічках грав рум’янець, а смарагдові оченята заледве стримували сльози щастя, ладні от-от пролитися. Доріжкою вона йшла разом із татком, який теж помітно хвилювався. Хто ж міг подумати, що їхня донечка так рано вирішить подорослішати і вилетіти з батьківського гнізда. Татко довів донечку до подіуму, де передав її долоньку нареченому.

Сергій узяв тендітні руки нареченої і притиснув до вуст. Нарешті його мрія закохатися і бути коханим збулася в повному обсязі. Він уже не жалкував за втратою величезної компанії. Зрештою, йому вдалося налагодити невеликий бізнес, що дозволить їм з дружиною жити скромно, але ж і не голодувати. Залишилась квартира і заміський будинок, тому йому є куди запросити кохану. Якщо Владислава Орєшина зробить щасливим керівництво компанією, то нехай собі керує на здоров’я, примножуючи і так великі статки. Зараз Серж ні на мить не хотів би помінятися з ним місцями.

Нехай на роботі ти великий начальник і крутиш статками, заключаєш багатомільйонні договори, але ж повертатися у пустий маєток — гарного мало. Так, Влад періодично проводить вечори з черговою коханкою, а на ранок навіть не пам’ятає її імені. Хіба ж в цьому сенс життя? Сенс життя — тонути в закоханих у тебе очах, забуваючи про час, гроші чи турботи.

Незабаром прийшов час виголосити клятви вірності і кохання один одному. Першим говорив Сергій, адже розумів, що нареченій важко сконцентруватися перед гостями. Він лагідно подивився їй в очі і проголосив: