Глава 5

Вероніка

Сьогодні зранку я була вдячна тільки одній людині- тому, хто у четвер розпочав день з третьої пари. Бо на першу, чи навіть на другу, не змогла б прийти фізично.

Тато з мамою єхидно посміювались, приховуючи сміх за чашками чаю.

-Ось і наша гуляка проснулась,- першим заговорив тато, коли я зайшла на кухню,- ти хоть жива?

На це питання відповіді не було...

-Голова сильно болить?- тепер вже мама.

Я кивнула, поглядом шукаючи бутилку води.

-Щоб голова не боліла, потрібно частіше виходити у світ й наробляти імунітет,- дав мудру пораду Владислав Олегович.

-Чому ви вчите дитину?- одні батьки з дітьми воюють щоб менше гуляли, а моїм би мене тільки з хати вигнати.

Після сніданку й знеболюючої таблетки, почувалася немов огірочок.

В кімнаті швидко почала збиратися, на ходу перечитуючи лекції, бо викладачка в нас строга й вимоглива, для неї до півночі танцювала в клубі з недо моїм хлопцем і його компашкою- не відмазка, в неї взагалі відмазок не існує.

У кімнату тихенько зайшла мама. Вона сіла на краєчок ліжка й показала мені на місце біля неї. Коли я незграбно таки вмостилася, запитала:

-Що це за хлопець, що підвозив тебе? Вчора не було часу в тебе запитати,- ну звісно ж. Для неї мій, хоча не справжній, але хлопець називається “нарешті почалось, бо замахала сидіти дома”.

-Це Макс, найкращий друг Дениса,- я ніколи не брешу... майже.

-І чому ти поїхала вчора в клуб з найкращим другом Дениса? І тим більше без Ані...- манеру пояснювати щось я перебрала від мами, тому обманути чи перехитрити її не вдастся.

-Тому що це було ніби побачення,- от попала, мама мене тим більше не відпустить.

-І де ви ще були на побаченні крім клубу,- і погляд на мене такий, що розкажу все.

-В кафе, він до мене в універ приїжджав,- хочеш збрехати- кажи правду,- крім того, ми нехотячи з його бабусею познайомилися... і він мене зі своїми батьками познайомити хоче,- сказала на різкому видиху.

Але мама посміхнулась і задоволено кивнула головою.

-Значить добре. Якщо з батьками, то зі серйозними намірами хлопець,- ага, всі його серйозні наміри пов’язані з “аби не дістати від бабусі”, але я натягнуто посміхнулась і кивнула.

-Приводь його теж до нас. Мені з татом дуже цікаво глянути на хлопця, який полонив серце нашій донечці,- після чого встала і вийшла, по дорозі кинувши,- Ніко, будь благорозумною, не встидайся купляти контрацептиви.

Від її репліки, мої щоки палали не червоним, а вишневим кольором. Батьки… вони такі. Ніколи нічого не забороняли мені. Вони з тих, хто навпаки пробували разом зі мною. Вперше попробувала алкоголь з ними, курила вперше з татом, а мама не соромилась пояснювати про секс. Можливо саме тому мене ніколи не тягнуло пити чи курити? В мене просто напросто не було забороненого плоду, мені все дозволяли тільки в міру.

В університет я не увійшла, а влетіла, нагло запізнюючись. Пунктуальність ніколи не була моєю сильною стороною.

В аудиторії швидко всадилась на своє місце разом із дзвінком. Аня лише похитала головою і привіталась:

-Нарешті, я думала прийдеться тебе відмазувати!- і швидко змінюючи тему,- Алла вогнем плюється на всіх і вся. Видно, реально повірила у вашу з Максом пару,- прошепотіла подруга.

Я лише задоволено захихотіла. Отримай фашист гранатою.

-Нехай, їй корисно корону зняти, нехай голова відпочине…

Тут зайшла викладачка й ми почали пару.

Наступні дві також минули швидко. На перервах, як і домовлялись, дзвонив Макс. В цей момент я старалася чим голосніше говорити зі "своїм" хлопцем. Христина з Аллою уважно "не підслуховували" і з кожним моїм любий, багровіли, особливо шатеночка. Через всю цю виставу Анька, яка прикрилась книжкою відкрито тихенько реготала.

Після пар Лісовський під'їхав під університет по мою царську особу, яка швидко стрибала на зустріч "коханому". Чому швидко? Тому що потрібно реалістично зіграти парочку.

-Привіт,- першим привітався хлопець, заводячи автівку.

-Привіт.

Я всадилась на переднє сидіння й пристебнула паски безпеки.

Сьогодні хлопець виглядав надто серйозно, ніби щось уважно обдумував.

-У тебе все добре?- культурно запитала я. Ну а що? Батьки завжди мене вчили допомагати потребуючим.

-Так,- і все, назад поринув у свої думки, але щось пригадавши був змушений ще дещо сказати,- по дорозі заїду у контору, треба забрати деякі документи.

Під конторою він мав на увазі юридичне консультаційне бюро батька Білозерських, де вони з Деном проходять практику. Наскільки знаю дядько Назар дає їм справді відповідальні доручення, після яких Ден з ніг валиться. Напевно і Макс не виняток.

Ми під'їхали до дуже знайомого місця. Наші сім'ї дружать з молодості, тому Денис з Анькою мені як брат і сестра. Коли нам з подругою було приблизно по 10, а Білозерському молодшому 12, ми часто сиділи в конторі у кабінеті дядька Назара й гралися у юристів. Цю професію вибрав тільки один з нас трьох…